Складіть сенкан за образом Чіпки.

- Привіт, Сашко! Який же я радий тебе бачити!

- Привіт, Іване! Нарешті зустрілися! Як ся маєш? Як справи? Ви вже перебралися до нової квартири?

- Все добре! Так, перебралися. Лише вчора! Стільки клопоту з тим переїздом, увесь час був зайнятий. Спочатку речі складав, потім з батьками викидали все непотрібне, потім викликали вантажівку, щоб поперевозити все. А потім у новій хаті розпаковували та розставляли речі по місцях наново.

- О, це нелегка справа. Ти не виходив на вулицю майже тиждень!

- Ось так вийшло. Скучив за тобою!

- Я теж. Ходив на прогулянки з приятелями, та без тебе все не так цікаво.

- Дякую, друже! Ну, тепер будемо бачитися часто, як завжди. До того ж тепер ми майже сусіди, тож зможемо залишатися один в одного до пізнього вечора.

- Це просто супер! Ну, а як тобі нова оселя?

- Мені подобається! Вона значно просторіша, ніж попередня, в мене велика власна кімната, де можна дивитися фільми, слухати музику, і ніхто не заважатиме. До того ж, мені страшенно подобається вид з дев’ятого поверху – вся околиця як на долоні!

- О, як цікаво! Радий за тебе!

- Знаєш що? Приходь сьогодні ввечері в гості, я тобі все покажу та розкажу.

- Добре! В мене теж накопичилося безліч новин для тебе!

Серед козаків були таємничі во­їни, яких називали характерниками. Це козаки, які володіли надзвичайними, непоясненними здібностями. Що ж вирізняло їх з-поміж інших? Найперше б життя, який вони вели. Деякі з них уміли перевтілюватися у звірів, проходити крізь сті­ни, чути і бачити на великій відстані. Характерників також називали галдовни­ками (від укр. слова «галдовати» – чаклувати), або заморочниками і химородниками, через їхнє вміння напускати морок, сон і туман на людей. Назви залежали від діяльності таких козаків, рівня підготовки і майстерності. Послуговуючись сучасними поняттями, можна сказати, що вони мали екстрасенсорні здібності, були телепатами і ясновидцями, вміли гіпнотизувати. Кажуть, що деякі з них прожили понад 100 років. Характерників готували прак­тично з народження. Змалку хлопчики ставали джурами старших мудрих козаків, від яких пе­реймали премудрощі характерництва. Тобто духовний наставник передавав учневі те, що знав і вмів сам – у тому й полягало навчання молодих козаків. Сам процес навчання тривав багато років. Що ж треба було засвоїти характерникові? Що він повинен був робити у війську? Часто він вико­нував роль лікаря, надавав невідкладну до на полі бою. Лікуючи поранених, характерники здійснювали особливі ритуали. Характерники були козацькими старшинами, плекали культуру запорозького війська, оберігали давні традиції, посвячували в козаки. Саме вони закарбували історію козацтва у пісенній творчості. Так духовний досвід предків передавався наступним поколінням. Уміли і знали характерники дуже багато. Вони були найкращою частиною війська – обраними. Завдяки своїм надприродним здібностям ці люди могли керувати своєю психікою – входити в особливий психічний стан, який давав їм змогу робити неймовірне, наприклад, наводити «ману» на ворогів. Осягнувши давні знання та секрети, коза­ки-характерники ставали невразливими – їх не брали ні куля, ні шабля. Вони були найкращими воїнами, розвідниками. З характерників за часів козацтва створювали загони пластунів. Це були загони спеціального призначення, які могли вщент роз­ бити цілу армію супротивника. Характерниками були деякі гетьмани та кошові, себто козаць­ ка верхівка. Найвідоміші з-поміж них – Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Іван Богун, Максим Кривоніс, Северин Наливайко.