Складіть стислий конспект літературно-критичного матеріалу (вступ, розповідь про кожну з трьох книг — 8-9 речень).

НАЙДАВНІШІ РУКОПИСНІ КНИГИ РУСІ-УКРАЇНИ

Коли ж виникли найдавніші рукописні книги? Вони були створені на українських землях і дійшли до нас, розпочинаючи своє

літочислення із середини Х ст. Із запровадженням християнства в Русі-Україні (988) пожвавився розвиток торгівлі, ремесел, зовнішньої політики й культури, що й спричинило розвиток писемності.

Розквіт Київської держави в Х-ХІ ст. пов’язаний з іменами князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Для зміцнення християнства й поширення греко-візантійської культури Володимир Великий заснував у Києві школу для дітей вищих верств суспільства. Один із перших літописів розповідає, що матері дітей, узятих на навчання, плакали, бо тоді ще не розуміли, наскільки важливою для людини є освіта. З цього часу не лише в Києві, а й в інших містах Русі-України почали відкривати школи. Ярослав Мудрий, який уславився любов’ю до книг, при Софійському соборі відкрив першу бібліотеку, яку пізніше було втрачено й не знайдено до сьогодні.

Існують наукові версії про виникнення писемності ще в дохристиянський період, проте в нашому викладі ми братимемо до уваги лише писемні пам’ятки, що дійшли до нас. Адже саме ці книги — незаперечні документи, на основі яких можна робити певні твердження. До них належать: Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава (1073), Ізборник (1076) та ін.

Остромирове Євангеліє — найдавніша датована рукописна пам’ятка церковнослов’янської мови Київської держави. Цей твір переписаний у 1056—1057 рр. з болгарського оригіналу дяком Григорієм для новгородського посадника Остромира, від імені якого Євангеліє дістало назву. Остромирове Євангеліє містить вибрані євангельські читання. Хоча цей твір написаний старослов’янською мовою1, проте в ньому наявні вкраплення живої мови Русі-України. Рукопис пам’ятки, який налічує 294 аркуші великого формату, по-мистецьки оздоблений кольоровими ініціалами, заставками, трьома мініатюрами євангелістів Івана, Луки й Марка.

Другою датованою давньоруською писемною пам’яткою є Ізборник Святослава (1073). Це — архаїчна рукописна хрестоматія, що містить
різні вислови та фрагменти з богословських творів. Книга має енциклопедичний зміст, у ній порушено проблеми християнського богослов’я, розтлумачуються положення Біблії про поводження в повсякденні. Тут наведено відомості з астрономії та астрології, математики та фізики, історії, філософії, граматики, зоології, ботаніки, логіки й етики. Ізборник переписав дяк Іван з іншими писцями для київського князя Святослава Ярославича з болгарського джерела, складеного на початку Х ст. для болгарського царя Си-меона. Ізборник Святослава містить понад 380 статей, які належать 25 авторам (здебільшого візантійцям).

Третя датована писемна пам’ятка — Ізборник (1076) — складена за матеріалами рукописів княжої бібліотеки Софійського собору. Ця книга містить найрізноманітніші відомості духовного та філософського змісту — роздуми про правдиву віру, повчання дітям тощо.

До речі...

До нашого часу дійшло лише 33 книги, створені в ХІ ст., а за наступні три століття — 1460, хоча їх було десятки тисяч.​

Оповідання Джека Лондона «Жага до життя» справило на мене сильне враження. Від першого до останнього рядка знаходишся в напрузі, стежиш за долею героя, затамувавши подих. Переживаєш і віриш, що він залишиться живий.На початку розповіді перед нами два товариші, що поневіряються Аляскою в пошуках золота. Вони змучені, голодні, рухаються з останніх сил. Здається очевидним, що вижити в таких важких умовах можна, якщо є взаємна підтримка, взаємовиручка. Але Білл виявляється поганим другом: він кидає товариша після того, як той підвернув ногу, переходячи кам’янистий струмок. Коли головний герой залишився один серед безлюдної пустелі, із травмованою ногою, його охопив розпач. Але він не міг повірити, що Білл остаточно кинув його, адже він ніколи не вчинив би так з Біллом. Він вирішив, що Білл чекає його біля схованки, де вони сховали разом добуте золото, запаси їжі, патрони. І ця надія допомагає йому йти, перемагаючи страшний біль у нозі, голод, холод і страх самотності.Але яке ж було розчарування героя, коли він побачив, що схованка порожня! Білл зрадив його вдруге, забравши всі припаси і прирікаючи його на вірну смерть. І тоді людина вирішила, що дійде що б там не було, що виживе, незважаючи на зраду Білла. Герой збирає в кулак усю волю і мужність і бореться за своє життя. Він намагається голими руками ловити куріпок, їсть корені рослин, захищається від голодних вовків і повзе, повзе, повзе, коли вже не може йти, обдираючи до крові коліна. На шляху він знаходить тіло Білла, якого загризли вовки. Зрада не до йому врятуватися. Поруч лежить мішечок із золотом, який жадібний Білл не викинув до останнього моменту. А головний герой навіть не думає забрати золото. Воно тепер не має для нього ніякого значення. Людина розуміє, що найдорожче - це життя. А шлях його стає усе важчим і небезпечнішим. У нього з’являється супутник - голодний і хворий вовк. Починається хвилюючий двобій між змученою і ослабілою людиною і вовком. Кожний з них розуміє, що виживе тільки в тому випадку, якщо уб’є іншого. Тепер людина увесь час напоготові, вона позбавлена відпочинку і сну. Вовк чатує на неї. Варто людині на хвилину заснути, вона відпочуває на собі вовчі зуби. Але герой виходить переможцем з цього випробування і, врешті-решт, добирається до людей.Я дуже переживала, коли читала, як людина з останніх сил кілька днів повзе до корабля. Мені здавалося, що люди не помітять його. Але усі закінчилося добре. Герой був врятований.Я думаю, що вижити людині до мужність, завзятість, величезна сила волі і любов до життя. Ця розповідь допомагає зрозуміти, що навіть у самій небезпечній ситуації не можна впадати у відчай, потрібно вірити в краще, зібратися із силами і боротися за життя.Глибока людяність простежується в багатьох творах письменника. Наприклад, в оповіданні «Любов до життя» головний герой, якого друг покинув із вивихнутою ногою, напівмертвий від голоду й утоми, добирається через снігову пустелю до узбережжя. Тут показано не лише інстинкт самозбереження, а й любов до життя, до цього прекрасного світу. У оповіданні «Спілка старих людей» головний герой індіанець не задоволений білими людьми. Він каже: «Білі люди приходили до нас, як подих смерті, вони дихають нею, а проте самі не вмирають…» Індіанці не хочуть смерті ні своїх людей, ні білих. Вони не хочуть ніякого насильства, прагнуть людяності.А в оповіданні «Мексиканець» розповідається про юнака Феліпе Ріверу, який здобуває перемогу в боксерському бою з досвідченим спортсменом Денні Уордом. Завдяки цьому він виграє гроші, які потрібні для купівлі гвинтівок, щоб здійснити революцію. Феліпе Рівера прагнув щастя та миру для всіх бідних людей, адже його батька і матір розстріляли реакціонери. Можна наводити багато прикладів, та висновок один: люди бувають різного характеру, різних поглядів та національностей. Але головне - вони повинні допомагати один одному, співчувати і підтримувати в тяжку хвилину.

У 1899 році у Львовевыходит друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Украинкаподчеркивает, що він був самим звичайним людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосым луною». За цю невелику здатність створювати вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, у юності, він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і любові. На крилах мыслипоэт часто поринав «в таємні небесні світи». Найважливішим для співака було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежці з лицарем Бертольдом, поет говорить йому:
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, син море
Це моє багатство - господарство і розкішне, і просторе.
Але не здатний Бертольд зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ небесний» нічого не вартий у порівнянні з красивим замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив слова поета на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклунство. Минув час, і Бертольд відправляється в походи завойовувати чужі міста. Його військо супроводжує пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ще більше безкорисливо любити вчить нас далека розлука. З уявною зв'язком з рідним краєм воїни сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп'янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну перемогу. І коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глузлива пісня військових співаків про недбале воїна, який повертався додому живий і неушкоджений, так як мав у вигляді талісмана мудре пропозицію: «Удирай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не відвага Бертольда, перемогло слово поета з дивною, ніби, справді, ворожою силою. Отже своїм воєнним щастям вельможа зобов'язаний поетові.Коли Бертольд пропонує художнику високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в пошані, добробут і славу, поет з посмішкою на вустах відкидає це за
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Якщо ними увенчаюсь,
То поетом вже не буду.
Так вирішує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості художника, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, підтримати його в боротьбі за волю і щастя.