Зовнішність старця. (Серед них дідусь похилий, Зморщений, сиво-бородий, В сіряці на голім тілі, Хрест березовий несе.) Умови життя. (Камінь тут довкола мене — Се тверда, незламна ві-ра, Се мій дім і мій притулок, Подушка і накриття.) Призначення хреста для героя. (Хрест отсей — то мій товариш, Мійповірник у дні смутку, Оборона від спокуси І підпора у скону час.) Насолода самотністю. (Се мій світ. Усе мінливе Щезло геть. За-тихли крики, Гомін його життєвого Тут мене долетить.) Мислення на самоті. (Полишилось лиш постійне, Супокійне і ве-личне.)
Залiзо й дерево аж спiвали в дiда, поки сила не повиходила з його рук. Мiг чоловiк нехитрим iнструментом вирiзати i просту людину, i святого. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла. Вони виходили з дерева не пiсними святенниками, а могутнiми молодоокими бороданями, яким приємно було тримати в руках i книгу, i ключi вiд раю.
Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мiй дiд Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тiльки не вмiв мiй дiдусь![1] Треба десь зробити сiчкарню — спiваючи, зробить, дайте тiльки залiза, дерева i ввечерi добру чарку. А хочете вiтряка, то й вiтряка вибудує пiд самi хмари;[2] у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дерев'янi квiти розкидає по них.
Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мiй дiд Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тiльки не вмiв мiй дiдусь![1] Треба десь зробити сiчкарню — спiваючи, зробить, дайте тiльки залiза, дерева i ввечерi добру чарку. А хочете вiтряка, то й вiтряка вибудує пiд самi хмари;[2] у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дерев'янi квiти розкидає по них.