Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.
Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.
Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що "людей у ярма запрягли", благав їх опам'ятатися, полюбити "щирим серцем велику руїну", бо
Розкуються незабаром
Заковані люди.
І потече сторіками
Кров у синє море.
Повинна була прийти на Україну "воля святая", якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді
Оживуть степи, озера
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться...
Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що
...на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на Землі.
Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.
Объяснение:
Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.
Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.
Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що "людей у ярма запрягли", благав їх опам'ятатися, полюбити "щирим серцем велику руїну", бо
Розкуються незабаром
Заковані люди.
І потече сторіками
Кров у синє море.
Повинна була прийти на Україну "воля святая", якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді
Оживуть степи, озера
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться...
Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що
...на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на Землі.
Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.
Слова епіграфа – із Нового Завіту, належать апостолові Павлу, який писав
послання до римлян відразу після розп’яття Христа.
Любов Пономаренко – письменниця ХХ століття – продовжує переконувати
читача в тому. що треба любити своїх ворогів, а зло перемагати добром.
(Любов Пономаренко народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківці, що на
Чернігівщині. У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут
імені Миколи Гоголя. Працювала вчителем російської мови та літератури, в редакції
газети.
З 1987 року мешкає на Полтавщині в місті Гребінка. Працює власним
кореспондентом Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини».
Твори письменниці друкувалися в багатьох газетах та часописах, також
друкувалися за кордоном – в Німеччині та Японії.
Автор книг новел, оповідань та повістей «Тільки світу» (1984 р.), «Дерево облич»
(1999 р.), «Ніч у кав’ярні самотніх душ» (2004 р.), «Портрет жінки у профіль з
рушницею) (2005 р.).
Письменниця – лауреат літературних премій:
Міжнародної імені Олеся Гончара (2000 р.);
Всеукраїнської «Благовіст» (1998 р.);
Обласної імені Панаса Мирного (2005 р.).
- 1999 року вийшла друга збірка прозових творів під назвою «Дерево облич».
Туди і увійшов твір «Гер переможений». Написаний він на основі справжніх
фактів. У містечку Гребінка, де письменниця зараз живе, багато будинків після
війни побудували полонені німецькі солдати. Це розповідь про одного з них.
Війна – страшне явище. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на
долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, не легша була доля дітей,
жінок, стареньких, які залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду і холоду.