Сочинение Лісова пісня. На тему Світ людини пригоди в гармонійних і суперечливих взаєминах. План:
1. Пошуки гармонії в житті
2. Ідея гармонійної істоти( Дядько Лев)
3. Роздвоєність душі Лукаша
4. Мавка дитина природи, волі
5. Як Леся Українка вирішила проблему добра і зла духовної обмеженості і гармонії, проблему кохання у своєму творі

Тема вірша «Іванові Франкові»: Думки й переконання поета з приводу творення справжньої літературиІдея вірша «Іванові Франкові»: Показати, що автор не відмовляється висвітлювати проблеми суспільства, але при цьому хоче «бути цілим чоловіком», тобто у гармонії з собою.Вірш «Іванові Франкові», яка виразно демонструє думки й переконання поета з пригоду творення справжньої літератури. Вірш написаний у формі послання,’яке має конкретного адресата, але, безперечно, може бути адресоване й ширшій аудиторії. Розпочинається послання зверненням до І. Франка як до учителя й друга. Саме йому М. Вороний адресує власне розуміння завдань творчості. Цей вірш є своєрідною віршованою відповіддю на «Посланіє» І. Франка до поета-Вороного (яке вміщено у вступі до поеми  «Лісова ідилія»). І.Франко вважав, що митець стає борцем і агітатором у годину соціальних катастроф, тому предметом його творчості мають бути соціальні конфлікти. Але ж він не відмовляється й від інших естетик світобачення, тричі підкреслюючи положення про щирість митця. Франко впевнений, що обмеження творчості тільки якимось одним принципом є глухим кутом для митця.На початку поезії М. Вороний подає епіграф, узятий із творчості Ш. Бодлера: «Предметом поезії є вона сама, а не дійсність». Поет наголошує, що життя йому не байдуже, але він розуміє, що життя має дві рівні сили, одна з яких «велетень-гнобитель» (уособлення сили інстинкту вирішувати суперечки кровопролиттям), а друга — «геній-визволитель» (духовна міць, яка повинна стати основою життя). Незаперечна заслуга М. Вороного в тому, що в цій поезії поет вперше ставить питання про необхідність позбавити літературу від «фарисеїв», тобто графоманів, які «стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї 3 порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами». Погоджуючись із І. Франком у необхідності битися, М. Вороний водночас наголошує, що якщо повсякчас битись, то «серце може озлобитись». У запалі полеміки поет питає адресата: «Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати Свобідний творчий дух скувати? І хто Поезію-царицю Посміє кинуть у в’язницю?» М. Вороний наголошує, що як поет він вільний у своєму виборі, адже творчість не знає перепон. Виразником духовного є Поезія (тобто мистецтво в найширшому розумінні), тому вона повинна бути первинною. Поет покликаний доносити до загалу духовне. Митець переконаний, що людина і людство повинні постійно вдосконалюватися, що з часом духовні ідеали повинні стати пріоритетними.У кінці поезії М. Вороний виголошує своє творче кредо: «Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!». У цілому митець погоджується з опонентом у тому, що поет вільний обирати предмет творчості, аби тільки б його бачення було ширше. Тому М. Вороний «іде за віком» (тобто не відмовляється від важливості висвітлювати актуальні, злободенні проблеми суспільства), але найголовнішим для нього є при цьому зберегти свою «цілість», тобто внутрішню гармонію.

"На вічну пам'ять Котляревському" Тема: звернення Шевченка до Котляревського, вшанування таланту великого поета, творчість якого розпочала розвиток нової української літератури. Ідея: возвеличення історії України та її мови. Основна думка: "Будеш, батьку, панувати поки живуть люди, поки сонце з неба сяє тебе не забудуть" Жанр: громадянська лірика, звернення. Художні засоби: - епітети: червону, одиноке, багатий, божий, милого, темним, дрібні, мудру, щиру, сизий, чужому, широке, глибоке, одинокий, праведная; - порівняння: опиниться, послухає; мов батько та мати; та дрібно, та рівно, як бога благає; не кинь сиротою, як кинув діброви; згадаю, заплачу, як тая дитина. - метафори: ...а хвилі на той бік ідуть та ревуть; з вітром могила в степу розмовляє; ...там море грає; верба сміється; і сонце гляне; пішла дібровою руна, руна гуляє, божа мова; засне долина; сонце гріє, вітер віє з поля на долину, над водою гне вербою червону калину.