В оповіданні «Мати» Микола Хвильовий змальовує образ жінки, сини якої опинилися по різні боки барикад у роки громадянської війни. Мати все робила для того, щоб Остап і Андрій виросли хорошими людьми. Вона повірила в революцію, її гуманістичне начало, вибух сімнадцятого зазвучав для неї божественним органом,… для матері революція була чарівним бальзамом. Вона посвіжішала,… з надією дивилася в теплу легко-бірюзову далечінь. Йшли дні, роки, і ось як грім серед безхмарного неба: Андрій відступав з рідного містечка, а насідав на нього рідний брат Остап… У хаті матері, на горищі, переховується Андрій, на подвір’ї зі своєю бандою спить сп’янілий Остап. Мати хоче врятувати синів. Вона вмовляє Андрія тікати, але в «присмерках місячної ночі бачить в очах сина підозрілий блиск і розуміє: Андрій задумав убити Остапа». Мати жертвує своїм життям: Андрій убиває її в ліжку. Убиває цинічно й жорстоко («мати навіть не могла скрикнути»). Уже перший удар переніс її в інший світ, а Андрій, гадаючи, що на ліжкові лежить Остап, наносив сокирою все нові й нові удари, виконуючи свій громадський обов’язок.
Як стверджує Р. Мовчан, до розгляду матері у новелі «Мати» Г. Косинки слід підходити двояко. З одного боку, автор змальовує образ реальної матері (щоправда вона існує лише в спогадах та переживаннях Андрія, хоча її великі очі запам’ятовуються читачеві), і як наскрізний образ материнства. Андрій — один з синів — має намір привезти лікаря для тяжко хворої матері. Він у постійній тривозі, в уяві бачить лікарню і вірить, що лікар погодиться їхати. Те, що діється довкола, (йде війна; на одному просторі зіткнулися поляки, гайдамаки, більшовики) не дуже хвилює його, бо у нього зовсім інша мета: зробити все для того, щоб до матері. Андрій — типовий представник тогочасного селянства, тієї її частини, яка не перейнялася більшовицькою ідеєю, не сприйняла її мораль. Громадянського подвигу він не здійснює, але прагне захистити материнство як символ вічності життя.
Як стверджує Р. Мовчан, до розгляду матері у новелі «Мати» Г. Косинки слід підходити двояко. З одного боку, автор змальовує образ реальної матері (щоправда вона існує лише в спогадах та переживаннях Андрія, хоча її великі очі запам’ятовуються читачеві), і як наскрізний образ материнства. Андрій — один з синів — має намір привезти лікаря для тяжко хворої матері. Він у постійній тривозі, в уяві бачить лікарню і вірить, що лікар погодиться їхати. Те, що діється довкола, (йде війна; на одному просторі зіткнулися поляки, гайдамаки, більшовики) не дуже хвилює його, бо у нього зовсім інша мета: зробити все для того, щоб до матері. Андрій — типовий представник тогочасного селянства, тієї її частини, яка не перейнялася більшовицькою ідеєю, не сприйняла її мораль. Громадянського подвигу він не здійснює, але прагне захистити материнство як символ вічності життя.