Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.
Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.
Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не в гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.
іВсемирная история — процесс развития человеческого общества в целом, для которого характерны закономерности, проявляющиеся в истории всех народов. Всемирный исторический процесс начинается с появлением человеческого общества и в зависимости от общих отличительных особенностей условно делится на хронологические периоды[1].
Иногда под всемирной историей понимается рассмотрение истории отдельных стран или совокупности историй своеобразных и относительно замкнутых цивилизаций. Прусский историограф Леопольд фон Ранке по этому поводу замечал: «Более или менее полное собрание истории отдельных народов ещё не составило бы никакой всемирной истории, ибо оно потеряло бы из виду взаимосвязь вещей. Но задача всемирной истории как науки как раз и заключается в том, чтобы познать эту взаимосвязь, показать ход развития великих событий, которые связывают все народы и управляют ими. То, что такая общность имеется, является очевидным»[2].
Историческое развитие человечества реализуется двумя путём постепенного прироста открытий и находок, а также путём качественных скачков или революций, составляющих эпохи в материальной и духовной эволюции.
Сельскохозяйственная (неолитическая) революция привела к развитию цивилизаций, оседлых сообществ, то есть перешедших от кочевого образа жизни (скотоводство и собирательство) к земледелию. В этих древних цивилизациях была изобретена письменность, позволившая передавать знания из поколения в поколение на материальных носителях. Это стимулировало развитие многообразных ремёсел, разделение труда и расслоение общества на классы.
Разрозненные поселения, сконцентрированные вокруг жизнеобеспечивающих источников ресурсов — плодородных естественно орошаемых земель, воды (рек и озёр), обильных выпасов для скота — позже интегрировались в более крупные образования. Этому также совершенствование транспортных средств. Эти естественные процессы развития древних сообществ, сопровождавшиеся соперничеством и конфликтами между соседними сообществами, развиваясь на протяжении тысячелетий, привели к образованию государств и, затем, сверхдержав (империй).
Падение Римской империи в Европе в конце античной эпохи ознаменовало начало Средневековья.
В середине XV века изобретение Иоганном Гутенбергом современного книгопечатания — оттисков на бумаге покрытого краской и вырезанного на деревянных досках зеркального шрифта, совершило переворот в коммуникациях завершиться Средневековью и возвестив о Новом времени, Возрождении и научно-технической революции.
К XVIII веку накопление знаний и технологий, особенно в Европе, достигло критической массы, которая вдохнула жизнь в Промышленную революцию. Более четверти тысячелетия наука, знания, технологии, торговля и сопутствующие им войны ускорялись в геометрической прогрессии, создавая как благоприятные условия, так и угрозы, с которыми ныне сталкивается человеческое сообщество, населяющее планету.
Характеристика образу Михайлика.
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.
Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.
Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не в гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.
Объяснение:
і
Объяснение:
іВсемирная история — процесс развития человеческого общества в целом, для которого характерны закономерности, проявляющиеся в истории всех народов. Всемирный исторический процесс начинается с появлением человеческого общества и в зависимости от общих отличительных особенностей условно делится на хронологические периоды[1].
Иногда под всемирной историей понимается рассмотрение истории отдельных стран или совокупности историй своеобразных и относительно замкнутых цивилизаций. Прусский историограф Леопольд фон Ранке по этому поводу замечал: «Более или менее полное собрание истории отдельных народов ещё не составило бы никакой всемирной истории, ибо оно потеряло бы из виду взаимосвязь вещей. Но задача всемирной истории как науки как раз и заключается в том, чтобы познать эту взаимосвязь, показать ход развития великих событий, которые связывают все народы и управляют ими. То, что такая общность имеется, является очевидным»[2].
Историческое развитие человечества реализуется двумя путём постепенного прироста открытий и находок, а также путём качественных скачков или революций, составляющих эпохи в материальной и духовной эволюции.
Сельскохозяйственная (неолитическая) революция привела к развитию цивилизаций, оседлых сообществ, то есть перешедших от кочевого образа жизни (скотоводство и собирательство) к земледелию. В этих древних цивилизациях была изобретена письменность, позволившая передавать знания из поколения в поколение на материальных носителях. Это стимулировало развитие многообразных ремёсел, разделение труда и расслоение общества на классы.
Разрозненные поселения, сконцентрированные вокруг жизнеобеспечивающих источников ресурсов — плодородных естественно орошаемых земель, воды (рек и озёр), обильных выпасов для скота — позже интегрировались в более крупные образования. Этому также совершенствование транспортных средств. Эти естественные процессы развития древних сообществ, сопровождавшиеся соперничеством и конфликтами между соседними сообществами, развиваясь на протяжении тысячелетий, привели к образованию государств и, затем, сверхдержав (империй).
Падение Римской империи в Европе в конце античной эпохи ознаменовало начало Средневековья.
В середине XV века изобретение Иоганном Гутенбергом современного книгопечатания — оттисков на бумаге покрытого краской и вырезанного на деревянных досках зеркального шрифта, совершило переворот в коммуникациях завершиться Средневековью и возвестив о Новом времени, Возрождении и научно-технической революции.
К XVIII веку накопление знаний и технологий, особенно в Европе, достигло критической массы, которая вдохнула жизнь в Промышленную революцию. Более четверти тысячелетия наука, знания, технологии, торговля и сопутствующие им войны ускорялись в геометрической прогрессии, создавая как благоприятные условия, так и угрозы, с которыми ныне сталкивается человеческое сообщество, населяющее планету.
Содержание
1 Первобытное общество
1.1 Эпоха палеолита
1.2 Эпоха мезолита
1.3 Эпоха неолита
2 Древний мир
2.1 Города и торговля
2.2 Религия и философия
2.3 Древние цивилизации
3 Средневековье
4 Новое время
4.1 Возвышение Европы
5 Новейшее время
6 Примечания
7 Литература
Первобытное общество
Эпоха палеолита
Основная статья: Палеолит