Тема для твору з української літератури: "прагнення піднестися над , нехтуючи родовими традиціями, народною етикою та мораллю, у творі і. карпенка-карого "мартин боруля" і в наш час." будь ласка, не копіюйте з інтернету, бо так і я зможу.
Головна мета Борулі — добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації. В гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає. Свої плани він розповідає ще на початку п’єси. Він жалкує через те, що ще його батько не подбав про «гражданську службу». Хоче отримати чин та визнання. Своїх дітей він також хоче вивести в люди: «От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка.»
Комізм ситуації в тому, що Мартин – людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. Боруля скрізь зазнає поразки: сусід-поміщик виграв у нього позов у суді, сина Степана «попросили» з канцелярії, де він працював, наречений Марисі виявився шарлатаном і втік, чому дівчина безмірно рада. Нарешті через одну букву в прізвищі (Боруля – Беруля)рід Мартина не визнали дворянським. Тому він спалює «дворянські» попери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі : «Горять червоно, як кров дворянська, горять!…О-о-о!… Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!( ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!… Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!( Тихо плаче.)»
Поряд з наївним Мартином драматург змальовує хижака Трандальова. Це – людина без певної професії, якій чужі поняття порядності та гідності. Він прижився біля такого, як дворянин Красовський, і одночасно веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі. Цей тип — продовження суспільної системи.
Образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї.
В своєму творі Карпенко-Карий стверджує принципи правди, простоти та любові до свого народу. Сміх у п’єсі не нищівний, а аналітичний та співчутливий. Описані події по суті трагічні,проте подані у комічній формі.
На страницах истории запорожского казачества запечатлены свидетельства о многих славных битвах. Казаки, прирожденные воины, демонстрировали мастерство владения пиками, саблями и стрелковым оружием не только в пределах исторических границ Украины, отстаивая интересы и свободу своей страны, но и далеко за ее границами в качестве вольных наемников.
Турецкий поход
В августе 1593 года наступил новый этап войны на Балканах. Османская империя, искавшая выход в Европу, перешла к осаде Вены. Австрийская династия Габсбург, не получившая военной поддержки от Речи Посполитой и Московии, воззвала к запорожских казаков, привычных к войне с турками. На Запорожье в порядке был отправлен посол Эрих Лясота, захвативший с собой помимо письма от императора 8000 дукатов. В ответ на этот призыв казаки согласились выступить в поход на Молдавию – вассала и союзника Османской империи. 12-тысячное войско в октябре 1594 года перешло Днестр и с успехом одержало победу в Яссах, вынудив молдавского господаря Аарона Тирона бежать.
30-летняя война
В 1618 году разгорелось противостояние между католической и протестантской Европой, продлившееся до 1648 года. На разных этапах войны казаки-наемники оказывались выступали то на одной, то на другой стороне.
В самый разгар осады Вены чехами и трансильванцами в закарпатские земли вступает 10-тысячное войско вольных запорожцев-наемников, срывающее планы коалиции против династии Габсбургов и вынуждающее их отступить. Однако после отказа Австрии выплатить корпусу причитающиеся деньги казаки возвратились в Сечь.
В 1631 году две тысячи запорожцев оказали поддержку армии Альбрехта фон Валленштейна в боях против Саксонии на территории Силезии. Из казаков-наемников были сформированы эскадроны легкой конницы, совершавшие глубокие рейды в тыл врага. При этом генералиссимус отдавал явное предпочтение опытным запорожцам, ставя их выше польских гусаров.
Головна мета Борулі — добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації. В гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає. Свої плани він розповідає ще на початку п’єси. Він жалкує через те, що ще його батько не подбав про «гражданську службу». Хоче отримати чин та визнання. Своїх дітей він також хоче вивести в люди: «От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка.»
Комізм ситуації в тому, що Мартин – людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. Боруля скрізь зазнає поразки: сусід-поміщик виграв у нього позов у суді, сина Степана «попросили» з канцелярії, де він працював, наречений Марисі виявився шарлатаном і втік, чому дівчина безмірно рада. Нарешті через одну букву в прізвищі (Боруля – Беруля)рід Мартина не визнали дворянським. Тому він спалює «дворянські» попери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі : «Горять червоно, як кров дворянська, горять!…О-о-о!… Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!( ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!… Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!( Тихо плаче.)»
Поряд з наївним Мартином драматург змальовує хижака Трандальова. Це – людина без певної професії, якій чужі поняття порядності та гідності. Він прижився біля такого, як дворянин Красовський, і одночасно веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі. Цей тип — продовження суспільної системи.
Образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї.
В своєму творі Карпенко-Карий стверджує принципи правди, простоти та любові до свого народу. Сміх у п’єсі не нищівний, а аналітичний та співчутливий. Описані події по суті трагічні,проте подані у комічній формі.
На страницах истории запорожского казачества запечатлены свидетельства о многих славных битвах. Казаки, прирожденные воины, демонстрировали мастерство владения пиками, саблями и стрелковым оружием не только в пределах исторических границ Украины, отстаивая интересы и свободу своей страны, но и далеко за ее границами в качестве вольных наемников.
Турецкий поход
В августе 1593 года наступил новый этап войны на Балканах. Османская империя, искавшая выход в Европу, перешла к осаде Вены. Австрийская династия Габсбург, не получившая военной поддержки от Речи Посполитой и Московии, воззвала к запорожских казаков, привычных к войне с турками. На Запорожье в порядке был отправлен посол Эрих Лясота, захвативший с собой помимо письма от императора 8000 дукатов. В ответ на этот призыв казаки согласились выступить в поход на Молдавию – вассала и союзника Османской империи. 12-тысячное войско в октябре 1594 года перешло Днестр и с успехом одержало победу в Яссах, вынудив молдавского господаря Аарона Тирона бежать.
30-летняя война
В 1618 году разгорелось противостояние между католической и протестантской Европой, продлившееся до 1648 года. На разных этапах войны казаки-наемники оказывались выступали то на одной, то на другой стороне.
В самый разгар осады Вены чехами и трансильванцами в закарпатские земли вступает 10-тысячное войско вольных запорожцев-наемников, срывающее планы коалиции против династии Габсбургов и вынуждающее их отступить. Однако после отказа Австрии выплатить корпусу причитающиеся деньги казаки возвратились в Сечь.
В 1631 году две тысячи запорожцев оказали поддержку армии Альбрехта фон Валленштейна в боях против Саксонии на территории Силезии. Из казаков-наемников были сформированы эскадроны легкой конницы, совершавшие глубокие рейды в тыл врага. При этом генералиссимус отдавал явное предпочтение опытным запорожцам, ставя их выше польских гусаров.