Тема идея осн. думка Прилетіла зозуленька
З темного лісочку;
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.

Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
"Скажи мені, зозуленько,
Чи довго буду в батька?"

"Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора".

"Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала".

Продовження  оповідання Євгена Гуцала                                   «Сім’я дикої качки» Приїхавши додому Юрко відчував велике почуття досади, що так і не вибачився перед подругою. А тим часом Тося у селі також мучила себе відчуттям що вона зробила,щось не правильно. Друзі зрозуміли, що вони повинні були вибачитися один перед одним, але не могли, бо були далеко один від одного. Через місяць почався навчальний рік, але Юрко не пішов у школу тому, що захворів. Тося про його хворобу дізналася від бабусі, і дуже жаліла, що не може підтримати його. На вихідних бабуся запропонувала внучці поїхати до міста та навідати хворого друга. Постукавши в двері, дівчинка хвилювалася як Юрко сприйме її приїзд, чи не тримає він на неї бувалу образу. Юрко відкрив двері і побачив дівчинку з русявим волоссям та одягнену у гарне червоне пальто (якщо чесно вона була схожа на червону шапочку) із банкою смачного малинового варення. Юрко впізнав у цій постаті свою найкращу подругу Тосю. Хлопчик дуже зрадів і не дивлячись на те що був хворий обійняв подругу і сказав таке довгоочікуване: «Пробач мене!». Тося також відповіла взаємністю. Юрко запросив подругу на смачнючі вареники з вишнями, які зробила сьогодні мама.  Потім вони декілька годин поспіль розповідали про те, що вони відчували після розтавання. Юрко сказав: -       Як мені жаль, що я допустився такої помилки із тими беззахисними каченятами. У відповідь Тося розсміялась і відповіла: -       Не турбуйся ти так. Твої каченята цілі та здорові. -       Як це? -       А ось так. І тепер вони весь час приходять до мене в гості і граються поряд із моїми свійськими тваринками. Тепер вже юнака не мучила совість за те, що він зробив з малими каченятами, а знав що вони вже майже дорослі, самостійні каченятка.

Когда мы вспоминаем о -японской войне 1904-1905 годов, какие у нас возникают первые ассоциации в памяти? "на сопках маньчжурии", осада порт-артура, "врагу не сдаётся наш гордый "варяг" (в бухте чемульпо) … стоп! а где находятся эти самые сопки маньчжурии, порт-артур и бухта чемульпо? маньчжурия - это северный китай, порт-артур - город на ляодунском полуострове, в том же самом северном китае, бухта чемульпо - это в южной корее. так что же там делали и японцы, почему война "-японская", а все основные события происходят не в россии и не в японии, а в китае и в корее? вот об этом мы сейчас и расскажем. в наше время китай - это вторая по мощи и третья по военной силе держава в мире, южная корея - развитое государство, стремительно догоняющее страны "большой восьмёрки", северная корея угрожает америке своим ядерным оружием и межконтинентальными ракетами. однако в конце xix века всё было по-другому. в то время корея, хотя и являлась единым государством, но была настолько слаба и в , и военном плане, что иностранные державы творили там всё, что хотели. то же самое можно сказать и о китае того времени - несмотря на громадное население, страна была поразительно слаба, и полностью зависела от воли других государств. начиная с 1895 года, россия и япония начали одновременно прибирать к рукам территории и природные богатства кореи и северного китая. в апреле 1895 года китай, по симоносекскому договору, завершившему японо-китайскую войну, передаёт японии ляодунский полуостров, однако россия, вместе с союзными ей францией и германией, заставляет японию отказаться от ляодунского полуострова, угрожая "тройственной интервенцией". япония против трёх великих держав бороться не в состоянии, поэтому войска оттуда выводит. было бы крайне наивно предполагать, что россия, германия и франция, отбирая у японии результаты её победы, заботились о бедных китайцах. у этих государств имелись свои собственные планы по разделу китайских прибрежных территорий. так, например, уже в декабре 1897 года военные корабли захватывают незамерзающий порт на юге ляодунского полуострова - порт-артур, а затем и весь этот полуостров захватывается войсками! в марте 1898 года китаю приходится признать "статус-кво", и он "уступает" эту территорию россии по договору аренды сроком на 99 лет. выглядит эта ситуация практически по известной поговорке "вор у вора дубинку украл" - сначала япония отобрала ляодунский полуостров у китая, а затем россия отобрала его у японии. однако территориальные приобретения россии в северном китае вовсе не ограничивались порт-артуром. ещё в 1895 году, когда россия выгнала японцев с ляодунского полуострова, одновременно она выдала китаю заём на уплату контрибуции японии, обусловив предоставление займа разрешением на прокладку квжд - китайско-восточной железной дороги, идущей из сибири через маньчжурию (северный китай) во владивосток.