Цитатна характеристика. Додатковий матеріал. • «...Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». • «...Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, ...побудував собі гарну хату...» • «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду...» • «Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю». • Максим: «Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати...» • «Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним». • «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю...» • Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна». • З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів». • «...Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. ...Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. Боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися». • Максим: «Ти глянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира». • «...Зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться». • Максим: «У мне пута на руках, а в тебе на душі!» • «Коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,— то мені борець! А хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати його, коли його маю в руках. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися». • Бурунда: «Псе блідолиций. Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» • «Ще не вся надія монголів пропала. Треба користати з того, що в руках...» • Т. Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. • Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Лебеді — величні й граціозні птахи. Зграя лебедів у повітрі — рідкісне за своєю красою видовище. Люди здавна шанували цих птахів як символ чистоти й шляхетності. В Англії ще шістсот з лишком років тому лебедя-шипуна було оголошено королівським птахом. Нині англійській королеві належить близько 20 тисяч лебедів. Літають вони зі швидкістю 60—80 кілометрів на годину. Відомі випадки, коли літаки зіштовхувалися з лебедями і вимушені були робити посадку. Лебеді дуже агресивні й забіякуваті птахи. Вони не терплять на своїй території нікого, крім свого шлюбного партнера та пташенят.У давні часи лебедям приписували незвичайної краси голос. Згідно з повір’ям, перед смертю вони співають прекрасну пісню, сповнену туги й відчаю. Та насправді лебеді не співають. Вони шиплять, трублять, а доглядаючи пташенят, гарчать, мов собаки.Крім білих, існують і чорні лебеді в Австралії та чорношиї в Південній Америці.Проте краса цих птахів ніколи не заважала людям їх винищувати. Тільки завдяки впровадженню нових законів птахів вдалося зберегти.Лебеді — величні й граціозні птахи. Зграя лебедів у повітрі — рідкісне за своєю красою видовище. Люди здавна шанували цих птахів як символ чистоти й шляхетності. В Англії ще шістсот з лишком років тому лебедя-шипуна було оголошено королівським птахом. Нині англійській королеві належить близько 20 тисяч лебедів.
• «...Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».
• «...Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, ...побудував собі гарну хату...»
• «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду...»
• «Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю».
• Максим: «Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати...»
• «Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним».
• «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю...»
• Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна».
• З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів».
• «...Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. ...Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. Боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися».
• Максим: «Ти глянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира».
• «...Зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться».
• Максим: «У мне пута на руках, а в тебе на душі!»
• «Коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,— то мені борець! А хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати його, коли його маю в руках. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися».
• Бурунда: «Псе блідолиций. Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!»
• «Ще не вся надія монголів пропала. Треба користати з того, що в руках...»
• Т. Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник.
• Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом.
На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Літають вони зі швидкістю 60—80 кілометрів на годину. Відомі випадки, коли літаки зіштовхувалися з лебедями і вимушені були робити посадку. Лебеді дуже агресивні й забіякуваті птахи. Вони не терплять на своїй території нікого, крім свого шлюбного партнера та пташенят.У давні часи лебедям приписували незвичайної краси голос. Згідно з повір’ям, перед смертю вони співають прекрасну пісню, сповнену туги й відчаю. Та насправді лебеді не співають. Вони шиплять, трублять, а доглядаючи пташенят, гарчать, мов собаки.Крім білих, існують і чорні лебеді в Австралії та чорношиї в Південній Америці.Проте краса цих птахів ніколи не заважала людям їх винищувати. Тільки завдяки впровадженню нових законів птахів вдалося зберегти.Лебеді — величні й граціозні птахи. Зграя лебедів у повітрі — рідкісне за своєю красою видовище. Люди здавна шанували цих птахів як символ чистоти й шляхетності. В Англії ще шістсот з лишком років тому лебедя-шипуна було оголошено королівським птахом. Нині англійській королеві належить близько 20 тисяч лебедів.