Твір
Чого мене навчили пригодницькі твори
Я впевнений(а), що у кожної людини є свої читацькі уподобання. Хтось
захоплюється … Інший надає перевагу творам
На уроках української літератури мені довелося познайомитися з
пригодницькими творами: повістями В. Нестайка «Тореадори з Васюківки»
та Я. Стельмаха «Химера лісового озера». Ці твори об’єднує
Найбільше мені сподобалася повість …. У ній найцікавішими епізодами,
як на мене, є …
Але такі твори не тільки веселять нас. Вони також багато чому можуть
навчити. Ось, наприклад, ….. вчить….. А в цій повісті я хотів би бути
схожим на ….., бо ….
Таким чином, читаючи пригодницькі твори, ми вчимося ….

Є люди, які не задовольняються тим, що їм дає Бог, намагаються вивищитися, змінити свій соціальний статус. Заможний селянин Мартин Боруля, герой однойменної п’єси Івана Карпенка-Карого, затіває судовий процес із дворянином Красовським, який зверхньо ставився до селянства, Мартина назвав бидлом, а його сина телям. Мрія зрівнятися з дворянами так поглинула героя, що він втратив здатність реально сприймати дійсність. Та, на щастя, поряд із ним живуть абсолютно адекватні люди, які не розуміють і ніколи не зрозуміють дурні амбіції дорослого чоловіка, що, немов мала дитина, захотів нову цяцьку і не дослухається до здорового глузду. Найколоритнішим серед цих героїв є, звичайно ж, наймит Омелько, який багато років служить у хазяїна і знає про нього все. Протиставлення різних за соціальним станом і поглядами Омелька й Мартина Борулі сприяє глибшому розкриттю образу головного героя твору. Хазяїн вважає свого старого наймита недотепою, але насправді він розумний, кмітливий, в моральному відношенні вивищується над гоноровитим господарем. Часто він ніби ненароком глузує з Мартина, і Боруля ніяк не може второпати, чи Омелько спеціально дратує його, чи на старість зовсім утратив розум. «От мука мені з цим каторжним Омельком! І вигнав би, жаль — давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно», — зізнається Боруля. Діалоги між хазяїном і наймитом у комедії є найцікавішими. У них яскраво відтворено і безтлуздість боротьби Борулі за дворянство, і засудження таких домагань простим людом. Омелько — це носій щирого народного гумору, дотепності, оптимізму. Іноді він здається дещо затурканим і незібраним, але чи треба вимагати чогось особливого від чоловіка, який протягом десятиліть змушений тяжко працювати й тісно спілкуватися з не зовсім розумним хазяїном. Омелько по-селянськи заощадливий: нащо в будень та ще й в дорогу одягати чоботи, новий кобеняк, адже він не пан і не хоче ним видаватися. У місті товариші молодого хазяїна пригостили наймита оковитою, він заснув і незчувся, як у нього вкрали і чоботи, і кобеняк, і хазяйських коней. Розповідаючи хазяїну про пригоду, Омелько не приховує, що втрата коней для нього не така болюча, як втрата власних речей, бо коней шукатиме поліція, а його майно пропало назавжди. Він погоджується з покаранням і готовий одслужити за коней шість років, а от хто йому одслужить за чоботи і кобеняк? І в такій складній ситуації Омелька не покидає здоровий глузд, його розповідь пересипана народними висловами, прислів’ями і приказками. Наймитові часто невтямки забаганки хазяїна: то біжи за село і виглядай тачанку, на якій приїде з міста жених, то неси вмиватися паничеві, то сідай мерщій на коня і лети доганяти жениха, який утік, то швиденько розпалюй у печі солому, бо Мартин вирішив спалити документи на дворянство. Ганяють бідного чоловіка з кутка в куток, і ніхто не скаже. Та він не переймається, потихеньку підсміюється з хазяїна і робить свою справу, не спотикаючись від надмірної запопадливості. Омелько у п’єсі «Мартин Боруля» уособлює в собі здоровий селянський глузд, який дає змогу не перейматися різними забаганками. Без Омелька нудно не тільки Мартину Борулі, а й глядачу, бо наймит вносить у твір щирий народний гумор і оптимізм.

Відповідь:

Мистецтво народилося разом з homo sapiens. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво.

У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з'явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найбільш популярним його видом.

Пояснення: