Федір Михайлович Достоєвський – письменник і гуманіст - велику частину життя прожив в досить обмежених матеріальних умовах. Роман "Злочин і кара" був задуманий ним ще на каторзі. Ця ідея зародилася саме в епоху великих змін, коли в суспільстві стався соціальний перелом і виникли нові світогляди.
Автор викриває суспільство, яке нещадне до тих, хто не має грошей. У світі стає неможливо жити, і саме тому герої Достоєвського намагаються шукати вихід з цього жахливого становища. Жертвою цьго суспільства стає і головний герой роману - Родіон Раскольников. Цей образ відтворений психологічно тонко, з властивою Достоєвським здатністю проникати у внутрішній світ своїх героїв. Умови, в яких живе Раскольников, викликають у нього протест. Зріє бунт, але він носить індивідуальний характер. Бунт Раскольникова є егоїстичним, і в цьому полягає його слабкість і приреченість. Сам Достоєвський був проти всякого бунту.
Обравши для себе роль рятівника людства, Родіон Раскольников прагне "встати" над безглуздим натовпом і силою своєї влади змінити світ. Під впливом задушливої атмосфери вузьких вулиць Петербурга, він йде з сокирою до старої, сумніваючись і не вірячи до останнього моменту в те, що він вчинить злочин.
Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? На перший погляд саме убогість ставить дилему: порушити моральність — злочинно, не порушити — теж злочинно по відношенню до близьких. Родіон все частіше й частіше задавався питанням: «Чому розумні, шляхетні, добрі люди повинні животіти, у той час як незначні і підлі насолоджуються життям у достатку й радості?». Але це питання породжує хибний мотив.
Головний – постає у думках Раскольникова питанням: чи може гуманна людина, яка страждає за пригнічене людство, дозволити собі вбивство хоча б однієї "нікчемної" істоти, заради позбавлення від страждань та скрути багатьох благородних, чесних людей? Відповідь на це питання головний персонаж намагається знайти у теорії "чи я твар тремтяча, чи маю право". Раскольников впевнений, що належить до "надлюдей", яким дозволено усе, які можуть піти на злочин в ім'я благородної мети, дозволити собі убити «по совісті». Таким чином він поділив людей на "вищий" та "нижчий" сорти, привласнив собі та іншим "вищим" право судити, страчувати, переступати людські та божі закони.
Та після Раскольников не відчуває себе переможцем, він не набув заспокоєння і щастя, вчинивши по праву «незвичайних людей». Божий закон «Не убий»! сильніше за усі теорії. Не випадково автор дав герою таке прізвище, яке постійно нагадувало б читачеві про внутрішній розкол персонажа...
Таким чином, в особистості головного героя роману «Злочин і кара» виведені дві прямо протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея безмежного презирства до суспільства - ідея Наполеона. Та з огляду на повний аналіз твору, найбільш важливий і значий мотив вбивства в романі «Злочин і кара», на мою думку, виявляється в розробленій Раскольниковим теорії, що виправдовує злочин.
Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.
Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.
Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що "людей у ярма запрягли", благав їх опам'ятатися, полюбити "щирим серцем велику руїну", бо
Розкуються незабаром
Заковані люди.
І потече сторіками
Кров у синє море.
Повинна була прийти на Україну "воля святая", якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді
Оживуть степи, озера
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться...
Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що
...на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на Землі.
Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.
Федір Михайлович Достоєвський – письменник і гуманіст - велику частину життя прожив в досить обмежених матеріальних умовах. Роман "Злочин і кара" був задуманий ним ще на каторзі. Ця ідея зародилася саме в епоху великих змін, коли в суспільстві стався соціальний перелом і виникли нові світогляди.
Автор викриває суспільство, яке нещадне до тих, хто не має грошей. У світі стає неможливо жити, і саме тому герої Достоєвського намагаються шукати вихід з цього жахливого становища. Жертвою цьго суспільства стає і головний герой роману - Родіон Раскольников. Цей образ відтворений психологічно тонко, з властивою Достоєвським здатністю проникати у внутрішній світ своїх героїв. Умови, в яких живе Раскольников, викликають у нього протест. Зріє бунт, але він носить індивідуальний характер. Бунт Раскольникова є егоїстичним, і в цьому полягає його слабкість і приреченість. Сам Достоєвський був проти всякого бунту.
Обравши для себе роль рятівника людства, Родіон Раскольников прагне "встати" над безглуздим натовпом і силою своєї влади змінити світ. Під впливом задушливої атмосфери вузьких вулиць Петербурга, він йде з сокирою до старої, сумніваючись і не вірячи до останнього моменту в те, що він вчинить злочин.
Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? На перший погляд саме убогість ставить дилему: порушити моральність — злочинно, не порушити — теж злочинно по відношенню до близьких. Родіон все частіше й частіше задавався питанням: «Чому розумні, шляхетні, добрі люди повинні животіти, у той час як незначні і підлі насолоджуються життям у достатку й радості?». Але це питання породжує хибний мотив.
Головний – постає у думках Раскольникова питанням: чи може гуманна людина, яка страждає за пригнічене людство, дозволити собі вбивство хоча б однієї "нікчемної" істоти, заради позбавлення від страждань та скрути багатьох благородних, чесних людей?
Відповідь на це питання головний персонаж намагається знайти у теорії "чи я твар тремтяча, чи маю право". Раскольников впевнений, що належить до "надлюдей", яким дозволено усе, які можуть піти на злочин в ім'я благородної мети, дозволити собі убити «по совісті». Таким чином він поділив людей на "вищий" та "нижчий" сорти, привласнив собі та іншим "вищим" право судити, страчувати, переступати людські та божі закони.
Та після Раскольников не відчуває себе переможцем, він не набув заспокоєння і щастя, вчинивши по праву «незвичайних людей». Божий закон «Не убий»! сильніше за усі теорії. Не випадково автор дав герою таке прізвище, яке постійно нагадувало б читачеві про внутрішній розкол персонажа...
Таким чином, в особистості головного героя роману «Злочин і кара» виведені дві прямо протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея безмежного презирства до суспільства - ідея Наполеона. Та з огляду на повний аналіз твору, найбільш важливий і значий мотив вбивства в романі «Злочин і кара», на мою думку, виявляється в розробленій Раскольниковим теорії, що виправдовує злочин.
Объяснение:
Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.
Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.
Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що "людей у ярма запрягли", благав їх опам'ятатися, полюбити "щирим серцем велику руїну", бо
Розкуються незабаром
Заковані люди.
І потече сторіками
Кров у синє море.
Повинна була прийти на Україну "воля святая", якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді
Оживуть степи, озера
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться...
Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що
...на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на Землі.
Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.