Я люблю свою рідну землю і щасливий, що народився і живу в Україні. Нема у світі для мене нічого кращого за мій народ, за прекрасну милозвучну українську мову, за нашу природу, з її розмаїттям, спокійною силою і радісними фарбами.
Милуючись природою рідного краю, згадую давню легенду про те, як Бог роздавав народам землі. Комусь дісталися гори, комусь — ліси, хтось мав жити в степах, а хтось — у пустелях. Коли всі отримали, що їм призначалося, Бог у куточку зали побачив заплакану дівчину-красуню. Одяг її був бідний, але ошатний, голову прикрашав вінок із квітів, а на плечі падали різнокольорові стрічки.
—Хто ти, дівчино, і чому плачеш? — спитав незнайомку Бог.
—Я Україна, а плачу тому, що запізнилася і не отримала землю для свого на роду, — сумно відповіла дівчина.
—Що ж тепер робити? Я роздав народам усі гори, степи, ліси, пустелі і навіть болота; нічого не залишилося. Але ти не сумуй. Я дам тобі шматок раю, бери його, і хай твій народ живе, милуючись рідним краєм.
Ідійсно, Україна — це шматочок раю. У нас є привітні гори, повноводі річки, мальовничі озера, теплі моря, густі ліси, родючі чорноземи. Здавалося б, на такім землі у людей має бути щасливе, радісне життя. Вони повинні хвалити Бога, що їхню землю не тривожать руйнівні землетруси, урагани та цунамі. Але Бог дав нам усе, крім розуму. Ми не вміємо берегти те, що маємо.
У Карпатах зажерливі людці, які думають тільки про свій добробут, вирубують віковічні ліси, нищать струмки, річечки і джерела. їх не обходить, що навесні з безлісних гір потоками скочується вода, яка переповнює річки. Повені нищать поля, зносять на своєму шляху дамби, мости, людські оселі. Для таких людей при рода — це засіб для наживи. У своїх же маєтках вони створюють прекрасні сади. які є символом їхніх ницих душ.
У Криму жадібні людці захоплюють прибережну зону, прямо на березі моря будують маєтки, високими парканами огороджують пляжі, нищать реліктові ліси.
Схід України теж потерпає від зажерливості нових багатіїв. Якщо вони не отримують дозволу на вирубку дерев, то підпалюють лісові масиви і скуповують деревину за безцінь.
А зовсім недавно можновладці прийняли рішення добувати в Донбасі сланцевий таз відкритим Захисники природи б’ють тривогу: нові кар’єри знижать родючий грунт, отруять повітря і воду. У США видобувають такий газ, але впустелі, де люди не живуть, — в Україні нове виробництво планується відкрити вгустонаселеному районі. Ніхто не думає про те, що дуже скоро українці не тільки питимуть куповану воду, а й за ковток свіжого повітря плататимуть.
Бог подарував нам шматок раю, а ми повинні берегти нашу рідну землю, любити природу, відтворювати її красу, захищати від руйнування, щоб на довгі віки нона залишалася такою ж прекрасною, якою була раніше
:
Я люблю свою рідну землю і щасливий, що народився і живу в Україні. Нема у світі для мене нічого кращого за мій народ, за прекрасну милозвучну українську мову, за нашу природу, з її розмаїттям, спокійною силою і радісними фарбами.
Милуючись природою рідного краю, згадую давню легенду про те, як Бог роздавав народам землі. Комусь дісталися гори, комусь — ліси, хтось мав жити в степах, а хтось — у пустелях. Коли всі отримали, що їм призначалося, Бог у куточку зали побачив заплакану дівчину-красуню. Одяг її був бідний, але ошатний, голову прикрашав вінок із квітів, а на плечі падали різнокольорові стрічки.
—Хто ти, дівчино, і чому плачеш? — спитав незнайомку Бог.
—Я Україна, а плачу тому, що запізнилася і не отримала землю для свого на роду, — сумно відповіла дівчина.
—Що ж тепер робити? Я роздав народам усі гори, степи, ліси, пустелі і навіть болота; нічого не залишилося. Але ти не сумуй. Я дам тобі шматок раю, бери його, і хай твій народ живе, милуючись рідним краєм.
Ідійсно, Україна — це шматочок раю. У нас є привітні гори, повноводі річки, мальовничі озера, теплі моря, густі ліси, родючі чорноземи. Здавалося б, на такім землі у людей має бути щасливе, радісне життя. Вони повинні хвалити Бога, що їхню землю не тривожать руйнівні землетруси, урагани та цунамі. Але Бог дав нам усе, крім розуму. Ми не вміємо берегти те, що маємо.
У Карпатах зажерливі людці, які думають тільки про свій добробут, вирубують віковічні ліси, нищать струмки, річечки і джерела. їх не обходить, що навесні з безлісних гір потоками скочується вода, яка переповнює річки. Повені нищать поля, зносять на своєму шляху дамби, мости, людські оселі. Для таких людей при рода — це засіб для наживи. У своїх же маєтках вони створюють прекрасні сади. які є символом їхніх ницих душ.
У Криму жадібні людці захоплюють прибережну зону, прямо на березі моря будують маєтки, високими парканами огороджують пляжі, нищать реліктові ліси.
Схід України теж потерпає від зажерливості нових багатіїв. Якщо вони не отримують дозволу на вирубку дерев, то підпалюють лісові масиви і скуповують деревину за безцінь.
А зовсім недавно можновладці прийняли рішення добувати в Донбасі сланцевий таз відкритим Захисники природи б’ють тривогу: нові кар’єри знижать родючий грунт, отруять повітря і воду. У США видобувають такий газ, але впустелі, де люди не живуть, — в Україні нове виробництво планується відкрити вгустонаселеному районі. Ніхто не думає про те, що дуже скоро українці не тільки питимуть куповану воду, а й за ковток свіжого повітря плататимуть.
Бог подарував нам шматок раю, а ми повинні берегти нашу рідну землю, любити природу, відтворювати її красу, захищати від руйнування, щоб на довгі віки нона залишалася такою ж прекрасною, якою була раніше