українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. у них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. великий знавець українського фольклору, письменник михайло стельмах зазначав: «нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».
серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. у піснях про кохання всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає! », навіть його сліди їй дорогі: «та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» в уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».
Рассказ Е. Носова "Белый гусь" мне очень понравился, хотя о таких произведениях нельзя говорить однозначно, ведь они не просто нравятся, а волнуют и трогают душу. Главный герой рассказа — Белый гусь. Он был очень красивый: "Тугие перья одно к другому так ладно пригнаны, что казалось, будто гусь высечен из глыбы рафинада". Ходил гусь всегда важно и степенно и считал себя самым главным в деревне. Его называли адмиралом: "Все у него было адмиральское: и выправка, и тон, каким он разговаривал с прочими деревенскими гусями". Белому гусю самому пришлось воспитывать гусят, потому что их мать погибла под колесами автомобиля. Более внимательного и заботливого отца сложно представить. Он никого не подпускал близко к своим гусятам. Оберегая своих детей, Белый гусь прогонял других птиц, шипел на людей, погнался даже за бычком и выгнал его с луга. Однажды, когда гуси были на лугу, неожиданно полил холодный ливень. Все гуси легли на траву, а под ними спрятались маленькие гусята. Косой холодный ливень перешел в град, и гуси не выдержали и побежали прятаться в кусты лозняка. Оставленные взъерошенные гусята жалобно кричали вслед своим родителям и падали в траву под ударами града. Один Белый гусь сидел не шелохнувшись, иногда вздрагивая от безжалостных ледяных ударов. Дождь закончился, но на середине луга неподвижно лежала белая птица, по ее клюву текла струйка крови, а из-под сильных крыльев выбирались дети. Белый гусь погиб, но своих гусят, оставшись до конца храбрым и стойким. Мне очень жаль, что Белый гусь погиб. Я восхищаюсь его самоотверженным подвигом.
українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. у них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. великий знавець українського фольклору, письменник михайло стельмах зазначав: «нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».
серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. у піснях про кохання всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає! », навіть його сліди їй дорогі: «та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» в уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».
Рассказ Е. Носова "Белый гусь" мне очень понравился, хотя о таких произведениях нельзя говорить однозначно, ведь они не просто нравятся, а волнуют и трогают душу. Главный герой рассказа — Белый гусь. Он был очень красивый: "Тугие перья одно к другому так ладно пригнаны, что казалось, будто гусь высечен из глыбы рафинада". Ходил гусь всегда важно и степенно и считал себя самым главным в деревне. Его называли адмиралом: "Все у него было адмиральское: и выправка, и тон, каким он разговаривал с прочими деревенскими гусями". Белому гусю самому пришлось воспитывать гусят, потому что их мать погибла под колесами автомобиля. Более внимательного и заботливого отца сложно представить. Он никого не подпускал близко к своим гусятам. Оберегая своих детей, Белый гусь прогонял других птиц, шипел на людей, погнался даже за бычком и выгнал его с луга. Однажды, когда гуси были на лугу, неожиданно полил холодный ливень. Все гуси легли на траву, а под ними спрятались маленькие гусята. Косой холодный ливень перешел в град, и гуси не выдержали и побежали прятаться в кусты лозняка. Оставленные взъерошенные гусята жалобно кричали вслед своим родителям и падали в траву под ударами града. Один Белый гусь сидел не шелохнувшись, иногда вздрагивая от безжалостных ледяных ударов. Дождь закончился, но на середине луга неподвижно лежала белая птица, по ее клюву текла струйка крови, а из-под сильных крыльев выбирались дети. Белый гусь погиб, но своих гусят, оставшись до конца храбрым и стойким. Мне очень жаль, что Белый гусь погиб. Я восхищаюсь его самоотверженным подвигом.