Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.
Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.
Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.
А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.
Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.
У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе "так-так-так", а як — сердите "ках-ках-ках!".
Я дуже люблю свою Батьківщину Україну. Кажуть, що це - ще одна звичайна країна. Але ні. Україна прекрасна по-своєму. Її мальовничі краєвиди, золоті поля, червона калина. Все це тут. Я не жалію, що живу в цій країні, бо вона одна така.
Ненька вчила мене, що Батьківщина в тебе одна, саме тут я народився (народилася.), в Україні. Ніяка Амерка, Канада чи Франція не зможе замінити мені Україну. Я її люблю аж до крові, аж до сліз. Сподіваюсь, що Україна буде такою ж файною, як зараз. Ми можемо думати, що живемо на дні і все погано, але ні! Деякі не бачать тієї краси. Але додам від себе.. Україну треба не тільки бачити і жити в ній, а відчувати її, всім серцем.
Объяснение:
Розділ перший
Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.
Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.
Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.
А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.
Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.
У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе "так-так-так", а як — сердите "ках-ках-ках!".
Я дуже люблю свою Батьківщину Україну. Кажуть, що це - ще одна звичайна країна. Але ні. Україна прекрасна по-своєму. Її мальовничі краєвиди, золоті поля, червона калина. Все це тут. Я не жалію, що живу в цій країні, бо вона одна така.
Ненька вчила мене, що Батьківщина в тебе одна, саме тут я народився (народилася.), в Україні. Ніяка Амерка, Канада чи Франція не зможе замінити мені Україну. Я її люблю аж до крові, аж до сліз. Сподіваюсь, що Україна буде такою ж файною, як зараз. Ми можемо думати, що живемо на дні і все погано, але ні! Деякі не бачать тієї краси. Але додам від себе.. Україну треба не тільки бачити і жити в ній, а відчувати її, всім серцем.
Я відчуваю свою Батьківщину і дуже її люблю!