Самопожертва, порядність, чуйність, любов, доброта — в наш час, на жаль, ці слова майже втратили свою цінність. Деякі з наших сучасників вважають, що сьогоднішнє суспільство деградує через складні економічні і соціальні чинники. Але, наприклад, за часи Великої Вітчизняної війни умови життя наших співвітчизників були не кращі: в одну мить людина могла втратити домівку, близьких і навіть власне життя. Та попри все, більшість залишалася справжніми людьми. Прикладом цього може бути головний герой повісті Г. Тютюнника «Климко».
Хлопчик, який залишився сиротою, коли почалася війна, виховувався своїм дядьком Кирилом. Він дуже любив Климка і часто розпещував гостинцями. При всьому тому дядько уважно слідкував за успіхами Климка у школі, привчав його до самостійності. Напевне, турбота та любов і виховали у хлопчика ті людські риси, які у всі часи ціняться понад усе. Це здатність любити інших, від усього серця турбуватися про ближніх, готовність піти заради них на самопожертву. Але в чому ж полягають моральні та етичні уроки доброти, які дає нам Климко? У чому ж виявляється безмежна любов хлопчика до людей?
Після загибелі від фашистської бомби дядька Кирила Климка за жити до себе знайомі й незнайомі люди, але, щоб не обтяжувати і без цього їх важке воєнне життя, хлопчик відмовився. Але все це дрібниці у порівнянні з тим, що підштовхнуло його у подорож і що стало причиною його загибелі. Восени, босий, Климко пройшов до Слов’янська майже двісті кілометрів, щоб роздобути там сіль, а потім, повернувшись додому, обміняти цю сіль на їжу для свого товариша, його дідуся, шкільної вчительки та її маленької доньки.
Тобто Климко вирушив у смертельно небезпечну подорож заради сторонніх людей. І що ж, як не турбота про їхню долю та любов, змусило цього хлопчика? А що заважало Климкові залишитися у Слов’янську у тітки Марини, яка готова була його навіть всиновити? Це все та ж відповідальність за долю ближніх, все те ж почуття обов’язку перед іншими, турбота і любов. Все це і штовхало Климка найскоріше відправитися у зворотній шлях і повернутися до тих, хто чекав на нього і чекав на те, що він врятує їх і принесе їжі.
Дуже трагічний фінал повісті. Коли Климко вже бачить рідне місто і радіє тому, що майже дійшов додому, він зустрічає радянського солдата, який тікає від німця. Климко вказує солдату, де той може сховатися, а сам гине від ворожої кулі, не діставшись тих, кого він збирався врятувати від голодної смерті.
Мало хто в наш час міг би взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс усе своє коротке життя герой повісті. Піти, не замислюючись, на самопожертву заради інших людей — вчинок справді героїчний, на який здатний не кожен з нас, а ось прийняти до уваги уроки доброти і чуйності, які надає нам Г. Тютюнник у своєму творі, виявляти порядність і чуйність — це найменше, що може зробити кожен з нас, найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.
Самопожертва, порядність, чуйність, любов, доброта — в наш час, на жаль, ці слова майже втратили свою цінність. Деякі з наших сучасників вважають, що сьогоднішнє суспільство деградує через складні економічні і соціальні чинники. Але, наприклад, за часи Великої Вітчизняної війни умови життя наших співвітчизників були не кращі: в одну мить людина могла втратити домівку, близьких і навіть власне життя. Та попри все, більшість залишалася справжніми людьми. Прикладом цього може бути головний герой повісті Г. Тютюнника «Климко».
Хлопчик, який залишився сиротою, коли почалася війна, виховувався своїм дядьком Кирилом. Він дуже любив Климка і часто розпещував гостинцями. При всьому тому дядько уважно слідкував за успіхами Климка у школі, привчав його до самостійності. Напевне, турбота та любов і виховали у хлопчика ті людські риси, які у всі часи ціняться понад усе. Це здатність любити інших, від усього серця турбуватися про ближніх, готовність піти заради них на самопожертву. Але в чому ж полягають моральні та етичні уроки доброти, які дає нам Климко? У чому ж виявляється безмежна любов хлопчика до людей?
Після загибелі від фашистської бомби дядька Кирила Климка за жити до себе знайомі й незнайомі люди, але, щоб не обтяжувати і без цього їх важке воєнне життя, хлопчик відмовився. Але все це дрібниці у порівнянні з тим, що підштовхнуло його у подорож і що стало причиною його загибелі. Восени, босий, Климко пройшов до Слов’янська майже двісті кілометрів, щоб роздобути там сіль, а потім, повернувшись додому, обміняти цю сіль на їжу для свого товариша, його дідуся, шкільної вчительки та її маленької доньки.
Тобто Климко вирушив у смертельно небезпечну подорож заради сторонніх людей. І що ж, як не турбота про їхню долю та любов, змусило цього хлопчика? А що заважало Климкові залишитися у Слов’янську у тітки Марини, яка готова була його навіть всиновити? Це все та ж відповідальність за долю ближніх, все те ж почуття обов’язку перед іншими, турбота і любов. Все це і штовхало Климка найскоріше відправитися у зворотній шлях і повернутися до тих, хто чекав на нього і чекав на те, що він врятує їх і принесе їжі.
Дуже трагічний фінал повісті. Коли Климко вже бачить рідне місто і радіє тому, що майже дійшов додому, він зустрічає радянського солдата, який тікає від німця. Климко вказує солдату, де той може сховатися, а сам гине від ворожої кулі, не діставшись тих, кого він збирався врятувати від голодної смерті.
Мало хто в наш час міг би взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс усе своє коротке життя герой повісті. Піти, не замислюючись, на самопожертву заради інших людей — вчинок справді героїчний, на який здатний не кожен з нас, а ось прийняти до уваги уроки доброти і чуйності, які надає нам Г. Тютюнник у своєму творі, виявляти порядність і чуйність — це найменше, що може зробити кожен з нас, найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.