Ярослав Володимирович (Мудрий) (бл. 978–1054) – видатний державний діяч і полководець, великий київський князь (1019–1054), син князя Володимира Святославича і полоцької княжни Рогнеди.
У період його князювання галося піднесення Давньоруської держави. Було розширено територію Київської Русі, укріплено кордони, встановлено контакти з багатьма європейськими країнами. Князь приділяв велике значення внутрішньому устрою держави: поширював християнство (літописці називали його "Богохранимим" та "Богомудрим"), засновував монастирі, будував храми та собори, розбудовував столицю, створив школу і бібліотеку при Софіївському соборі.
За часів Ярослава Мудрого було розпочато кодифікацію давньоруського права, результатом якої стало укладення так званої "Правди Ярослава", що становить найдавнішу частину кодексу законів, відомого як "Руська Правда". 37 років правління Ярослава Мудрого заклали міцний фундамент розвитку традицій державотворення на українських землях. Протягом цього часу Давньоруська держава зберігала свою могутність і міжнародний авторитет.
Яросла́в Володи́мирович[3] (983 / 987 — 17/20 лютого 1054) — київський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015–1018, 1019–1054). Князь ростовський (988–1010) і новгородський (1010–1034). Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької князівни Рогніди[4]. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Був одружений з Інгігердою, шведською принцесою[5]. Після смерті старшого брата Вишеслава переведений до Новгорода[4]. 1014 року намагався унезалежнитися від Києва, відмовився виплачувати батькові данину (Володимир готував похід на Новгород, але 15 липня 1015 року помер). Взяв участь у міжусобній боротьбі за владу з братами, в якій загинули Борис, Гліб і Святослав. 1019 року переміг київського князя Святополка на Альті. 1026 року уклав угоду із братом Мстиславом, поділивши Руську землю по Дніпру; отримав Київ з Правобережжям, а Мстислав — Чернігів з Лівобережжям. Після смерті Мстислава (1036) став одноосібним володарем Русі. Доклав багато зусиль до зміцнення держави. 1036 року розбив і назавжди відкинув від Києва печенігів[4]. На початку 1030-х років відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость[4]. Здійснив успішні походи проти ятвягів і литовців[4]. Розширив межі середньовічного Києва, спорудивши «місто Ярослава», окрасою якого стали Золоті ворота та Софійський собор (1054)[4]. Започаткував укладання першого літописного зводу 1037—1039 років та першого писаного зводу законів — «Руської правди». Мав велику родину, уклав шлюбні відносини з багатьма європейськими правителями. За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Яросла́в Му́дрий.[6] Помер у Вишгороді[1], похований у Софійському соборі[7]. У православній церкві прославлений як благовірний (тобто православний святий з монархів)[8]. Хрещене ім'я — Георгій (Юрій); також — Ярослав-Юрій Володимирович. У західній традиції — Яросла́в І.
Відповідь:
Ярослав Володимирович (Мудрий) (бл. 978–1054) – видатний державний діяч і полководець, великий київський князь (1019–1054), син князя Володимира Святославича і полоцької княжни Рогнеди.
У період його князювання галося піднесення Давньоруської держави. Було розширено територію Київської Русі, укріплено кордони, встановлено контакти з багатьма європейськими країнами. Князь приділяв велике значення внутрішньому устрою держави: поширював християнство (літописці називали його "Богохранимим" та "Богомудрим"), засновував монастирі, будував храми та собори, розбудовував столицю, створив школу і бібліотеку при Софіївському соборі.
За часів Ярослава Мудрого було розпочато кодифікацію давньоруського права, результатом якої стало укладення так званої "Правди Ярослава", що становить найдавнішу частину кодексу законів, відомого як "Руська Правда". 37 років правління Ярослава Мудрого заклали міцний фундамент розвитку традицій державотворення на українських землях. Протягом цього часу Давньоруська держава зберігала свою могутність і міжнародний авторитет.
лови)
Объяснение:
Яросла́в Володи́мирович[3] (983 / 987 — 17/20 лютого 1054) — київський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015–1018, 1019–1054). Князь ростовський (988–1010) і новгородський (1010–1034). Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької князівни Рогніди[4]. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Був одружений з Інгігердою, шведською принцесою[5]. Після смерті старшого брата Вишеслава переведений до Новгорода[4]. 1014 року намагався унезалежнитися від Києва, відмовився виплачувати батькові данину (Володимир готував похід на Новгород, але 15 липня 1015 року помер). Взяв участь у міжусобній боротьбі за владу з братами, в якій загинули Борис, Гліб і Святослав. 1019 року переміг київського князя Святополка на Альті. 1026 року уклав угоду із братом Мстиславом, поділивши Руську землю по Дніпру; отримав Київ з Правобережжям, а Мстислав — Чернігів з Лівобережжям. Після смерті Мстислава (1036) став одноосібним володарем Русі. Доклав багато зусиль до зміцнення держави. 1036 року розбив і назавжди відкинув від Києва печенігів[4]. На початку 1030-х років відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость[4]. Здійснив успішні походи проти ятвягів і литовців[4]. Розширив межі середньовічного Києва, спорудивши «місто Ярослава», окрасою якого стали Золоті ворота та Софійський собор (1054)[4]. Започаткував укладання першого літописного зводу 1037—1039 років та першого писаного зводу законів — «Руської правди». Мав велику родину, уклав шлюбні відносини з багатьма європейськими правителями. За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Яросла́в Му́дрий.[6] Помер у Вишгороді[1], похований у Софійському соборі[7]. У православній церкві прославлений як благовірний (тобто православний святий з монархів)[8]. Хрещене ім'я — Георгій (Юрій); також — Ярослав-Юрій Володимирович. У західній традиції — Яросла́в І.