Твір-оповідання за поданим сюжетом
Оповідання - невеликий розповідний художній твір про одну чи кілька подій з життя персонажа, які відіграють важливу роль у його долі. Сюжет – це система подій, про які йдеться в художньому творі, їх послідовне розгортання та зв’язки між такими подіями.
В основу тексту оповідання покладено такий тип мовлення, як розповідь. Розповідається про події, що вже відбулися. Оповідач може бути як учасником подій, так і стороннім гачем. Розгортаючи перед читачем ланцюг подій, оповідач висловлює своє ставлення до персонажів та їхній вчинків, пояснює, чим такі вчинки викликані. Описувані в оповіданні події пов’язані між собою причиново-наслідковим зв’язком. Таким чином, кожна подія є наслідком попередньої та причиною наступної. Крім того, події вмотивовуються характерами персонажів, хоч, звичайно, не можна нехтувати випадковістю, про яку часто йдеться в оповіданнях.
Яка роль сюжету оповідання? По-перше, сюжет робить цей твір захопливим: за розвитком подій цікаво стежити. По-друге, семе через низку подій й вчинків розкриваються характери персонажів твору. По-третє, саме за до сюжету не тільки оповідач, а й автор ділиться з читачем своїми думками, переживаннями, врешті-решт передає власне ставлення до життя. Поскільки сюжет є ланцюгом подій, можна легко виділити початок, розвиток і кінець того, про що йдеться в оповіданні. Відповідно виділяються етапи сюжету: зав’язка, кульмінація й розв’язка.
Зав’язка - подія, з якоЇ, власне, розпочинається дія. Як правило, це зіткнення персонажів, або ж вчинок персонажа, котрий спричиняє певні наслідки.
Кульмінація - найбільш напружений момент дії. Персонажеві може загрожувати небезпека.
Розв’язка - з’ясування суперечності, що виникла на початку твору.
Крім того, існують так звані позасюжетні елементи. Передовсім це описи: портрет, пейзаж, інтер’єр. До позасюжетних елементів належать авторські роздуми і роздуми персонажів твору. Хоч описи й роздуми є відступами від сюжету, вони необхідні для композиції (побудови) оповідання. Якщо сюжет знайомить читача лише з подіями, то позасюжетні елементи допомагають збагнути характери персонажів, передати авторові власну оцінку подій та їхніх учасників.
Характерними ознаками оповідання як жанру (виду) художньої літератури є так композиція, однолінійний сюжет, невелика кількість персонажів. Описані в оповіданні події здебільшого відбуваються протягом невеликого проміжку часу та на одному місці.
Завдання. Скласти твір-оповідання за поданим нижче сюжетом.
ЗАВ’ЯЗКА. Троє сусідів-семикласників часто розважалися катаючись на ліфті. Дорослі не раз попереджали їх про небезпеку. Часто намагався зупинити їх старенький сліпий сусід, спускаючись сходами з вівчаркою-поводирем.
КУЛЬМІНАЦІЯ. Було зіпсовано електромережу. Троє друзів якраз були у ліфті, а, застягнувши, зробили спробу вибратися через розчинені двері, хоч ліфт зупинився між поверхами. Коли ж ліфт несподівано зрушився, на до хлопцеві, який був у дверях, кинувся собака-поводир...
РОЗВ’ЯЗКА. Хлопчик був врятований. Собака загинув, або був врятований (ваш варіант составить ТВІР ОПОВІДАННЯ НА ПОДАНУ ТЕМУ
Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. І якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині.
Объяснение:
Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. І якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині.
Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, що, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але ндумки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.