Твір-роздум за поемою Джорджа Байрона "Мазепа". Назва: Іван Мазепа - герой чи зрадник? План
1. Вступ
2. Романтизм - мистецький напрям першої половини XIX століття в Європі.
а) характерні ознаки;
б) найвідоміші представники.
3. Джордж Байрон - англійський поет-романтик.
а) факт, із біографії, який найбільше запам'ятався.
б) найвідоміші твори та теми автора (вірші, провідні мотиви, поема "Мазепа").
4. Іван Мазепа - головний герой твору Дж. Байрона.
а) місце Мазепи в історії.
б) Образ Мазепи в творах інших авторів (цей підпункт за бажанням).
в) Мазепа в творі Байрона.
5. Власне ставлення до І.Мазепи.
6. Висновок.
Гарна, вродлива
«Чорнобрива дівчина»
«Карі оченята. Біле личко»
Повністю віддається почуттям
«Полюбила чорнобрива козака дівчина»
«Якби знала, що покине було б не любила»
«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»
Щира в почуттях
«Обоє раденькі... »
«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».
Страждає від розлуки
«Не співає — сиротою білим світом нудить»,
«Без милого сонце світить — як ворог сміється»
«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»
Зневірена, засліплена горем
«Сохне вона, як квіточка»
«Тяжко мені, тяжко!»
Не має розуміння зі сторони матері, одинока
«Чи не била мати»
Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»
«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»
«Мене мати хоче дати за старого заміж»
Вірність почуттям
«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»
Привітна, ввічлива
«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»
Любляча донька
«А хто ж її головоньку буде доглядати?
«Хто догляне, розпитає, на старість
Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка
«Пішла вночі до ворожки»
Емоції переважають над осмисленням дійсності
«Без милого скрізь могила...»
«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»
Розгублена, невизначеність поступків
«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»
Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами
«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »
«Ні! Вже не вернуся!»
«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»
Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі. Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою: Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям. Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів. Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині и гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот». Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жал людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті. У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело.