Найтитулованіший український спортсмен Сергій Бубка народився 4 грудня 1963 року в місті Луганськ. Із дитинства він займався в ДЮСШ «Динамо», а в 20-річному віці отримав звання заслуженого майстра спорту.Сергій Бубка закінчив державний інститут фізичної культури в Києві. Він є шестиразовим чемпіоном світу у стрибках із жердиною, переможцем безлічі змагань, організованих Міжнародною асоціацією легкоатлетичних федерацій, національним та європейським чемпіоном. У 1985 році він підкорив висоту 6 метрів на змаганнях у Парижі, а кращий спортивний результат Сергія Бубки (6 метрів 14 сантиметрів) досі лишається неперевершеним.«Коли мене обрали президентом Національного олімпійського комітету, справ додалося. Тепер треба тут рекорди ставити. Тому стрибаю зараз з кабінету в кабінет!»— Сергій Бубка. На неофіційних змаганнях Бубка «брав» навіть висоту в 6 метрів 37 сантиметрів. За свою кар'єру спортсмен встановив 35 світових рекордів. За ці видатні досягнення його нагородили безліччю державних премій. Серед найпрестижніших звань Сергія Бубки можна назвати триразове звання кращого спортсмена світу.23 червня 2005 року Бубка очолив Національний олімпійський комітет України. Крім того, він регулярно проводить неофіційні міжнародні змагання зі стрибків із жердиною, участь в яких — честь для кожного спортсмена у світі. «Дисципліна — це і є сила»— Сергій Бубка
Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові й Анні, змальовані темними барвами. Сава не хоче йти шляхом батьків, ревно трудитися на землі. Помітивши, що він байдуже ставиться до господарювання, до покликання хлібороба, батько переймається тривогою. Все ж він плекає надію, що син помудрішає, навернеться до землі. Відповідно до вироблених селянством моральних норм, Івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом — правом власності на землю. Батько застерігає Саву, що при такій його поведінці він може залишитися без власної ниви. Так настає рішучий поворот у розвитку теми. Хоч Сава, енергійний, розбишакуватий, охочий до блукання з рушницею полями й лісами, не міг навіть в уяві побачити себе в щоденній одноманітній праці хлібороба, проте добре розумів, що легкого життя без землі в нього не буде. Так у його свідомості визріває план: якщо залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було. Письменниця поступово, але неухильно обґрунтовує можливість злочину, акцентуючи на відповідних психічних якостях Сави. Той без будь-яких хвилювань міг застрелити зайця чи птаха, вбити без будь-якої потреби, отже, звикав до пролиття крові. Докори брата Михайла за зв'язок із злодійкуватою Рахірою розлютовують Саву. Він тягнувся до Рахіри не тільки тому, що її любив, а й тому, що в її сім'ї не трусилися над копійкою, вели розгульне життя. Все ж Рахіра прямо заявила парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. Тепер Сава опинився перед вибором. Щоб не втратити Рахіри, він іде на страшний злочин братовбивства. Ясно, що трагедія одним махом зруйнувала родину Федорчуків, принесла всім нечуване страждання. Влада землі жорстоко поглумилася над господарями. Як не дивно, але безмежне горе викликало в батька вибух гніву проти обожнюваної землі: йому здалося, що земля глузує з нього, сміється «страхітливим сміхом», і тоді Івоніка "ревнув нараз страшним голосом, погрозивши п'ястуком: «Не смійся!!» коханою дівчиною Анною — цією душевно тонкою натурою, на долю якої випали болючі переживання. Михайло, як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська. Сцена зустрічі Івоніки з сином у казармі — одна з найзворушливіших у повісті.
«Дисципліна — це і є сила»— Сергій Бубка