Серед жіночих образів, створених літературою давньої Русі, дружина новгород-сіверського князя Ярославна посідає особливе місце. Образ її у творі місткий, узагальнений. Це і мати-вітчизна, яка послала захищати рідну землю від ворога, що загрожував усім і кожному. Це водночас і глибоко ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності, моральної чистоти. Вкарбовується в пам’ять юна постать в Путивлі на забралі; вся вона — жіноче чекання й тривога, вболівання і скорбота. Як відомо, література давньої Русі не знала відверто вигаданого героя, і Ярославна — це історична особа, але разом з тим вона — художній образ, створений автором «Слова…». Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка, що гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою батьківщину. Образ Ярославни належить до найблагородніших і найдовершеніших жіночих образів у світовій літературі. Великі людські почуття тонко підмічені і відтворені автором «Слова», витримали випробування часом. Пройшовши крізь віки, Ярославна хвилює і сучасного читача своєю моральною силою, благородством і чистотою.
Надворі золота осінь. На стрункій самотній берізці грався з вітром малесенький золотий листочок. "Не лоскочи мене, -весело сміявся він,- я сьогодні недобре почуваюсь!" Та вітер не слухав і продовжував дражнитись. Листочку запаморочилось у голові. Він бачив, як вже падає додолу,але не міг заплючити очі.Раптом його підхопив вітерець і тихо промовив:"Не бійся." Разом вони дивились на неймовірні барви лісу, красу полів та садків. Ввечері вітер відніс друга-листочка до берізки. "Солодких снів, мій товаришу!"- сказав на прощання вітерець.
