3. У колі українських літераторів, що мешкали у Празі, скромний і стриманий О. Ольжич (син Олександра Олеся) зовні нічим не вирізнявся. Неординарність його натури – політичного діяча, вченого і поета – ставала очевидною пізніше. О. Ольжич вірив у майбутнє України, вірив, що її час прийде. Прагнув і в особистому залишити після себе слід. Саме з розумінням степу як місця українського індивідуалізму та анархізму єднає О. Ольжич «дух руїни», що є засадничим в українській історії. Для автора українська історія – це «…боротьба двох сил:
конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожеранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною»
-
створюючи поезію О. Теліга ніколи не вдається до імітації чоловічої стилістики. Її лірична героїня сповнена суто жіночою мужністю, яка на відміну від чоловічої має не аполонівський, а діонісійський характер. Поезія О. Теліги наповнює символічними образами гарячого вина, палаючої лампади, сонця і блискавиць та ін., що вже були апробовані в текстах поетів-чоловіків, надаючи їм особливої жіночої сексуальної енергетики.
1)ранняя смерть матери царевны 2)злая мачеха 3)высока стройна бела 4)больше всего она любила себя и ценила свою красоту 5)злой замысел царицы 6) приказание чернавке отвести царевну в лес «на съедение волкам» . 7)странствие королевича елисея в поисках царевны. 8)жизнь царевны у семи богатырей. 9)входят семь богатырей, 10)день за днем идет, мелькая, 11)появление царицы. 12)переодевшись монахиней, царица появляется у семи богатырей и дает царевне отравленное яблоко. 13)смерть царевны и прощание с ней семи богатырей. 14)семь богатырей не стили хоронить царевну 15)королевич отправляется на поиски пропавшей невесты, долго странствовал по свету, спрашивал о царевне у людей, у солнца, у месяца. только ветер указал ему на гору с глубокой пещерой, где находился гроб с царевной. 16).королевич находит невесту. 17)увидев мертвую царевну, королевич в отчаянии ударяется о хрустальный гроб, гроб 18)смерть злобной мачехи. узнав, что царевна жива, мачеха умирает от тоски и злости. 19).свадьба царевны и королевича елисея прости что не на руском
3. У колі українських літераторів, що мешкали у Празі, скромний і стриманий О. Ольжич (син Олександра Олеся) зовні нічим не вирізнявся. Неординарність його натури – політичного діяча, вченого і поета – ставала очевидною пізніше. О. Ольжич вірив у майбутнє України, вірив, що її час прийде. Прагнув і в особистому залишити після себе слід. Саме з розумінням степу як місця українського індивідуалізму та анархізму єднає О. Ольжич «дух руїни», що є засадничим в українській історії. Для автора українська історія – це «…боротьба двох сил:
конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожеранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною»
-
створюючи поезію О. Теліга ніколи не вдається до імітації чоловічої стилістики. Її лірична героїня сповнена суто жіночою мужністю, яка на відміну від чоловічої має не аполонівський, а діонісійський характер. Поезія О. Теліги наповнює символічними образами гарячого вина, палаючої лампади, сонця і блискавиць та ін., що вже були апробовані в текстах поетів-чоловіків, надаючи їм особливої жіночої сексуальної енергетики.