У якому творі наявний образ трамвая? «Веселка»

«Дим»

«Криничка»

«Блискавка»

Вопрос №5 ?

Який художній засіб використано в уривку: «сонце п’є воду через соломинки»?

антитеза

гіпербола

епітет

персоніфікація

Вопрос №6 ?

У якому творі наявний образ Соняшника?

«Блискавка»

«Криничка»

«Веселка»

«Дим»

ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний) По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові.   Іванець Брюховецький Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!   

У XV столітті, а саме про ці часи йде мова у повісті О. Назарука «Роксоляна», український народ ще вважався безпросвітною темною масою, яка коротала свій вік у неволі. Цілком можливо, саме на знак того, що в нашому народі вже тоді були гідні постаті, які мали великі здібності, Бог послав нам Настю Лісовську, яка й стала за часів Османської імперії найвеличнішою постаттю у світовій історії. Правдивість цієї думки й стверджує роман про незвичайну жінку – Настю або Роксоляну.Насті вдалося зберегти риси характеру, притаманні українцям, навіть у турецькому полоні, далеко від рідної землі. Здається, що на недосяжну для звичайної української дівчини висоту вона зійшла завдяки музичному і літературному обдаруванню, винятковій силі волі, знанням і мудрості, набутим наполегливою працею, бо саме працьовитість є однією з найвиразніших рис українців.Без малого чотири десятиліття Роксоляна потрясала своєю діяльністю не тільки безмежну Османську імперію, а й усю Європу. Це був справжній тріумф звичайної української дівчини, дочки рогатинського священика. Вона постійно боролася за свою волю і гідність, за свою особистість, і, врешті-решт, виборола в цій боротьбі духовну перемогу. Ця перемога стала можливою тільки завдяки любові до рідного краю і пам’яті про українських предків. Надія і любов стали для Роксоляни тим порогом, що не дозволив османському оточенню поглинути Настю Лісовську, що до останніх днів вберігав її особистість.Роксоляна – величний символ України, а дівочі співанки, які доходили до неї з рідного Рогатина у Стамбул – символ її душевної чистоти, символ невтраченої пам’яті про рідну землю. Пізніше, уже збагативши свій розум філософією, набувши життєвого досвіду, Роксоляна зрозуміє, чому турки мають таку багату імперію, а в українців навіть своєї країни немає. Вона збагне, що продовж усіх років життя з султаном не забувала рідний край і робила все у дусі українського народу.В українському дусі Роксоляна прагнула виховати і своїх дітей, вона мріяла про те, що у своєму житті вони будуть керуватися саме українськими чеснотами. Адже, перебуваючи у Єгипті, Настя переконалася в тому, що свої святині є у кожного народу. Однак, наприкінці життя Роксоляна впевнилася, що її син не належить їй, бо народився він на турецькій землі, а українська земля йому невідома й чужа.Та будь що, а життя Насті Лісовської стало справжнім подвигом, адже цій жінці вдалося зробити багато корисного для людей, змінити погляди на жінку, зберегти багато людських життів і довести, що українська жінка настільки незвичайна, що може керувати навіть найбільшою у світі імперією.