У завданнях 1—4 виберіть одну правильну відповідь.
1. У повісті Валентина Чемериса „Вітька + Галя...” відсутня розповідь про:
А хлоп'ячу дружбу Б героїзм дітей під час війни В перше кохання
Г стосунки батьків і дітей
2. Яке з наведених тверджень є вірним:
А Федько Котигорошко був нечемним і ледачим хлопцем
Б Галі Козачок також подобався Вітька Горобець
В батьки не дозволяли Вітьці дружити з Галею
Г влітку Федько з Вітькою допомагали розносити по селу пошту
3. Якого з героїв немає в повісті Валентина Чемериса „Вітька + Галя.”:
А Пріськи Деркач
Б Причепи
В баби Хіврі
Г Федька-халамидника
4. Яка характеристика не відповідає героєві повісті Валентина Чемериса „Вітька + Галя.” Вітьці Горобцю:
А ніжність
Б настирливість
В нахабство
Г товариськість
У завданнях 5—6 до кожного рядка, позначеного цифрою, доберіть відповідник, позначений буквою.
5. Установіть відповідність між висловом та героєм твору:
1 „Чого ти ото проти ночі виєш?”
А матір Вітьки
2 „Головне, аби в тебе душа співала!”
Б батько Вітьки
3 „Я й не знала, що ти так гарно смієшся”
В Федько Котигорошко
Г Галя Козачок
4 „Але народна мудрість говорить -
Д Соломія Кіндратівна
поспішиш - людей насмішиш”
6. Кому з героїв належить характеристика:
1 „Ябеда і боягуз, хвастун і брехун”
А Галі Козачок
2 „Тонка брова, мов крило чарівної птиці”
Б бабі Хіврі
3 „Мужчина з життєвим стажем
В Федьку Котигорошку
в чотирнадцять неповних років”
Г Вітьку Горобцю
4 „Що він язикатий - знала, але
Д Петру Білому
щоб так складно небилиці плести...
У завданнях 7—10 запишіть відповідь словом, словосполученням або реченням.
7. Найсмішніший епізод твору - .
8. Вітька й Федько були справжніми друзями, бо обидва.
9. Мені б хотілося мати такого друга, як (Вітька Горобець, Федько Котигорошко, Петро Білий, міліціонер Причепа, Галя Козачок), тому що.
10. Перше кохання людини — це.
Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
Передусім хочеться зазначити, що Іван Якович Франко є видатним українським письменником і новатором в українській літературі. Новатором не тільки у формі, у літературній манері, але й у своєму ставленні до фактів життя, які він малює. Село цікавить Франка не як етнографічний об’єкт. Його турбує соціальний бік сільського життя, гніт, страждання українців.
В історичній повісті «Захар Беркут» письменник майстерно змальовує картини героїчної боротьби Карпатської Русі проти монголо-татарських нападників у XIII столітті. Дія відбувається серед Карпатських гір у квітучій долині, оточеній стрімкими скелями. Саме в цій мальовничий місцині і лежало руське село Тухля, у якому проживав волелюбний народ. Мешканці цього села складали єдину громаду, якою керували поважні й мудрі люди на чолі із Захаром Беркутом. У громаді всі мали рівні права, жили дружно, у злагоді.
Тухольська громада була вільною і незалежною. Аж раптом сталося лихо: до села підступили татаро-монгольські полчища. Вони йшли як господарі, знищуючи все живе на своєму шляху.
Мене вразило те, з якою рішучістю тухольці вирішили битися до останку. Військо Бурунди-бегадира кількістю переважало тухольців у багато разів. Проте тухольці вирішують за будь-яку ціну не пустити монголів у карпатський край. Заманивши ворогів у долину, тухольці зробили засіки і ніби «зачинили» військо Бурунди в кам’яній пастці. Зав’язується кривава битва. Кожен тухолець ладен віддати своє життя за рідний край, аби не випустити ворога живим. Вони обрушили на монголів град важкого каміння: «Градом посипалось каміння на їх голови, і не одному з вояків Чінгісхана кров залила очі, мозок бризнув на кам’яні стіни з розбитого черепа ».
У свою чергу монголи стріляють по тухольцях отруйними стрілами. Багато тухольських юнаків полягло від тих стріл: «…мов шершені, засвистіли стріли в повітрі. Зойкнули поранені тухольці і зміталися… вони конали від страшної гадючої отрути, що дісталась їм у кров». Проте ніщо не могло змусити тухольців здатися. Вони зважуються на відчайдушний вчинок — валять великий кам’яний стовп, який вважали священним, аби ним загатити потік і, таким чином, затопити долину. Це був той останній захід, який поклав кінець битві. Страшною, безславною смертю загинуло монгольське військо, жоден ворог не вийшов живим з тухольської долини. Таким чином тухольці врятували увесь карпатський край і своє рідне село.
Отже, саме завдяки мудрим порадам ватажка громади — Захара Беркута, сміливості й спритності тухольців, їх згуртованості й любові до рідної землі був знищений ворог і одержана перемога.
Українська історія налічує багато героїчних і трагічних сторінок. Українські письменники досить часто звертаються до них, по-своєму зображуючи події. Майже всі видатні українські митці слова мають у своєму доробку історичні повісті.
Іван Якович Франко створив повість «Захар Беркут» , у якій зобразив героїчну боротьбу слов’ян проти татаро-монгольських нападників. Письменник показав виняткову хоробрість і мужність народу. Люди, зображені ним, заради Батьківщини здатні віддати найцінніше — власне життя. Саме так вважає герой повісті Максим Беркут: «Браття, мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія… А коли гинути, то гиньмо як мужі, з оружжям у руках».
Неодноразово Франко порівнює слов’янські війська з непереможною громадою, зі скелею, яку не можна зрушити з місця. Таку надзвичайну силу надає їм справжня любов до рідного краю, велике прагнення захистити його від ворогів: «Мов один величезний камінь, випущений із великої метавки напроти мурів твердині, так ударили наші молодці на монгольські ряди».
Під час бою «молодці» не замислюються над своїм життям, усе для них відходить на другий план, а на першому місці залишається ненька-Батьківщина, яку треба врятувати від злих і нахабних нападників: «Аж наближаючись до монголів, перший ряд кинув свій дерев’яний щит — і цілий відряд кинувся на ворога з безтямною завзятістю».
Отже, у цій повісті Іван Якович Франко мав на меті показати безумовну мужність, непереможний героїзм, притаманні слов’янським народам, а також їх палку любов до рідної Батьківщини.