указати складне речення А: Гули бджоли в квітках. Б: Сходило сонце, і сніп рожевого проміння впав на старого беркута,. В:Чудово в лісі ранньою весною. Г:Тягнуться до сонця і квітки, і трави, і віти кучеряві, гори голубі.
У центрі розповіді — дві жіночі постаті: дівчина-кріпачка Усти-па, від імені якої ведеться розповідь, і ійолода панна, яка приїхала жити в маєток бабусі після закінчення курсу навчання в Інституті благородних дівиць. Устина — проста селянська дівчина, яка з самого дитинства живе в панському маєтку і є служницею. «На десятиліттях взяли мене в двір», — каже про себе У стина. Одна з головних її рис — це гострий розум, який допомагає їй швидко розбиратися в людях, правильно оцінювати ситуацію. її виховання ґрунтується на народній моралі, живе вона за Божими заповідями. Вдача в Устини весела й життєрадісна. «Я весела», — каже вона сама про себе. Життя кріпаків нелегке. Багато знущань від пані зазнала й Устина, проте це не змінило її миролюбного характеру. «Було, мене й б’ють (бодай не згадувать) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». Проте життя Устини й інших кріпаків змінюється з приїздом молодої панночки, інститутки. Уже саме це слово — «інститутка» — дає право думати, що панночка — освічена людина. В Інституті благородних дівиць, де вона навчалася, вихованок навчали всьому, що потрібне для «світського життя»: розмовляти французькою, співати, танцювати, володіти музичними інструментами, поводитися в суспільстві. Та, мабуть, не вчили тому, що ті, хто в силу свого суспільного стану залежить від панів, такі ж люди, як і саме панство. Інститутка спочатку справила на Устину сильне враження своєю красою: «І що ж то за хороша з лиця була! Здається, і не змалювати такої краси!» Проте краса панночки виявилася лише зовнішньою ознакою, а душа в неї була далека від прекрасного. З самого початку, як тільки приїхала, панночка ніяковіла, знущаючись над дівчатами-кріпачками. Але досить швидко перестала соромитися й дала волю своєму егоїстичному характеру — «охижі-ла», як зазначає авторка. Особливо діставалося Устині, яку панночка обрала собі за покоївку: «Вона мене і щипає, і штрикає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає…» Кріпачки для панночки — не люди, а власність, з якою можна поводитися будь-яким чином. Устина ж усім бажає добра й щастя. Сирота з самого раннього дитинства, вона дуже прихильно ставиться до оточуючих, усією душею горнеться до старої бабусі-кріпачки. Тому Устину й люблять дівчата-подруги. У своїх почуттях неписьменна Устина раз у раз виявляється людянішою, вищою за виховану й освічену панночку. Вона милується рідною природою, тягнеться до краси. її перше кохання, на відміну від почуттів панночки до полкового лікаря, щире та чисте. Інститутка ж керується розрахунком. Одружившись, вона прибрала до рук ще й кріпаків свого чоловіка. Варто звернути увагу на такий факт: зображуючи інститутку, Марко Вовчок протягом усієї повісті не змалювала жодної позитивної риси її характеру. Що ж стосується Устини, то читач, навпаки, при всьому бажанні не може знайти негативного в її мові чи поведінці. Устина — носій кращих людських рис і якостей, у той же час інститутка є уособленням усього негативного, що може тільки увібрати людина. Марко Вовчок у своїй творчості показала себе справжнім психологом, зумівши створити яскраві образи, котрі справляють незабутнє враження.
вся длина, лицо ужасающей опасности, источник, ручеек, сбор, электрический угорь, контрабандист наркотиков, малярия, враждебные племена, Острозубый кайманский крокодил, истинное вдохновение, бывший армейский капитан, экспедиция в джунгли, вырубка лесов, повышение осведомленности общественности, захват внимания, отправление, поднимающие волосы моменты, яма гадюки, рой ос, инъекция антибиотиков, лесной работник, натянуть лук, добраться до места назначения, рухнуть от истощения, чудо природы, сохранить, любой ценой
Мәтінді мұқият оқып, мазмұндаңыз, ондағы тірек сөздерді, негізгі және қосымша
ақпараттар мен көзқарастарды табыңыз.
мәтін:Екі дос
Ертеде, ел арасында жаугершілік жиі болған кезде қазақтың екі жауынгері төс
қағысып, дос болады.
Бірде әскерлер бір өзеннің бойына шатыр тігіп дамылдайды. Сонда тұтқиылдан
жаудың қаптаған қалың тобы шабуыл жасайды. Тонаған мал-мүліктерін тиеп кетеді. Қолға
түскен қазақ жасағын айдап әкетеді.
Әлгі екі достың біреуі жау қолына түседі. Досының қолға түскенін естіген екінші батыр
күздің қара суығын елеместен өзенді малтып өтіп, жау жатқан жағаға келеді. Анталаған
жау әскерлері оны тарпа бас салады. Жауынгер өзін қолбасыларына алып баруын өтінеді.
Алып барған соң, ол жаудың қолбасына:
- Мен қолдарыңа түскен бір жауынгерге құн төлеп, сатып алуға келдім. Менің оған
айырбасқа берер мал-мүлкім жоқ. Бір-ақ нәрсе беремін. Ол - өзімнің өмірім. Досымды
босатсаңдар, ол үшін өзімнің өмірімді қияр едім, - дейді.
Қолбасы ойланып отырып, оны сынамақ болады да:
- Жарайды, мен сені қыршыныңнан қимай-ақ қояйын. Маған сол өміріңнің бір бөлшегін
ғана берсең болды, - дейді.
- Ол не? - деп сұрайды досын құтқаруға келген жігіт.
- Маған сенің көздерің керек, - дейді қолбасы.
- Ол да болсын, көзімді ал да, досымды босат, - дейді жігіт. Ол бұл сыннан сүрінбей
өтеді.
Әлгі жауынгер тұтқыннан босанған досының иығына қолын артып, зағип күйі қуана
күлімдеп келе жатады. Мұны көрген жаудың қолбасшысы: «Мұндай ерлері бар халықты
тұтқиылдан келіп, қапыда бас салған жағдайда болмаса, бетпе-бет ұрыста жеңу өте қиынға
соғар»,- деп түйе