Людина створила культуру, а культура – людину. Особистість реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений упродовж століть б суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні людей до співвітчизників, до праці, до рідної мови. Я вважаю, що чим міцніші зв’язки людини з культурою свого народу, тим більше можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста.Дуже часто про людину кажуть, що вона культурна або навпаки. Кожен по-своєму оцінює іншого, спираючись на власне розуміння поняття культури. На мою думку, культурна людина – це людина, яка дотримується загальноприйнятих норм поведінки: ввічлива, пунктуальна, чуйна, готова прийти на до Разом з тим, культуру неможливо уявити без уміння спілкуватися, дотримуватися норм етикету. В народі кажуть: по одягу людину аустрічають, а по розуму проводжають. Тобто, перше враження про нас складається з одягу. Як приємно гати за людиною, яка зі смаком одягнена! Ви скажете, що на це потрібні великі кошти? Гадаю, це не завжди так. Вміння одягатися за гроші не купиш. Я часто бачу на аулиці людей, одягнених, наче “з інкубатора”, хоча їхнє вбрання та речі є досить дорогими. Та найприкріше, коли елегантна пані, наче перлами, сипле брутальними словами. Враз забувається, у що вона одягнена, а брудний потік ще довго лунає у вухах перехожих. Людина живе між людьми і тому не має права забувати про дотримання норм поведінки у суспільстві. Цьому треба вчитися все життя.Закінчуючи школу, усвідомила, як добре було мені побіля моїх друзів, розуміти їх, бачити в їхніх очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Тепер мені шкода, що ми розлучаємось. Що ж візьму в життєву дорогу з рідної школи, які риси культурної людини виховали в мені вчителі? Насамперед, я вважаю, що до основних критеріїв культурної людини входить активне володіння рідною мовою. Саме це вказує на приналежність до української нації. “Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема” (В. Сосюра). Рівень розвитку рідної мови, на мою думку, відображає рівень духовного розвитку нації: словник – це те, що нація знає про світ, а граматика – це те, як вона про цей світ говорить. Мене навчили в школі знати і словник, і граматику, берегти і примножувати багатства рідної мови. Я твердо усвідомила, що це є моїм обов’язком, бо людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань.Я дуже вдячна вчителям за те, що навчили мене розрізняти щедрість і скнарість, справжнє багатство душі й убогість, а також дивитися на речі реально. Я скромна, вмію жаліти і співчувати, берегти і оберігати, вмію побачити за фальшивою позолотою справжню людську цінність і повновартість. Вдячна тим однокласникам, які мене підтримували, бо це був шанс рухатися в напрямку до досконалості, а коли вони докоряли або осуджували, то також вчили мене – бути кращою, добрішою, мудрішою.Скромність допомагає оберігати себе й інших від зухвальства, несправедливості, надокучливості. Я дуже люблю і шаную своїх батьків, бо тільки вони дали мені життя, сформували мене як людину, навчили віри у Бога, дотримуватися наших звичаїв і традицій, зберігати нашу культуру. Але мені ще дуже багато сходинок необхідно подолати, щоб стати культурною людиною. Це, насамперед, глибше вивчити історичні і мистецькі цінності, опанувати ще бодай дві іноземні мови, щоб ознайомитися з життям інших народів. Мені треба ще дуже багато вчитися, щоб бути культурною людиною.
У великому місті на Івана Силу – парубійка з гірського села – чекає багато карколомних пригод, випробувань і небезпек, а ще – зустрічі з вірними друзями та, звичайно, справжнє кохання. Незвичайна сила, працьовитість і добре серце ведуть його від перемоги до перемоги: від вантажника на вокзалі – до чемпіона республіки, від циркового силача у цирку пані Бухенбах – до найдужчої людини світу." Це весела, захоплююча, сповнена пригод розповідь про простого хлопця із закарпатського села Білки, який, завдяки надзвичайній фізичній силі, а також силі духу і доброті, здобув собі славу найсильнішої людини світу, перемагав найвидатніших богатирів, разом із мандрівним цирком побував у багатьох країнах світу. Розповідь базується на реальній біографії українського силача Івана Фірцака, ім’я якого повертається з небуття. Одним зі сучасних натхненників цієї історії для юних читачів є Василь Вірастюк, тому в книжці ви знайдете його передмову. Пригодницька повість відомого дитячого письменника Олександра Гавроша розповідає про яскраві пригоди перевершеного гірського силача Івана Сили. Прототипом головного героя повісті став легендарний закарпатський богатир Іван Фірцак, який виборов звання чемпіона Чехословаччини та Європи з кількох видів спорту і об’їздив півсвіту, виступаючи в цирку, де здобув чимало яскравих перемог. 2013 року на основі цієї повісті було знято перший в третьому тисячолітті український дитячий фільм «ІВАН СИЛА». «Іван Сила» – це кіноісторія про циркового атлета Івана Фірцака, що заснована на реальних подіях. Прототип героя жив на початку ХХ століття, був вихідцем із Закарпаття, і прославився на всю Європу. В очікуванні диска з фільмом та спеціальним додатком від письменника, ми розпитали Олександра Гавроша про враження від зйомок та фільму, а також про подальше книжкове життя історії про Івана Силу/ У 2013-му в український прокат вийшов фільм режисера Віктора Андрієнка«Іван Сила», знятий за повістю Олександра Гавроша«Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу».