Установіть послідовність подій в оповіданні «Про Прохора-чорноризця…» А розмова Прохора з ігуменом Іоаном; Б перетворення попелу; В Прохор виготовляє хліб із лободи; Г князь стає справжнім християнином; Д Святополк розв’язує війну
Оксана Забужко: После 1991 года Украина не того пути, который Польша. Впрочем, польский опыт коммунизма в сравнении с украинским намного короче, коммунизм в Польше не оказался столь разрушителен для национальной ткани. Украинцам еще 30 лет назад приходилось доказывать, что они народ. Кажется, в 1984 году Милан Кундера дал на Западе интервью, в котором он говорил о том, как после 1968 года в Чехословакии в результате сильной русификации начался процесс размывания национальной идентичности. Кундера опасался, что чехи могут вскоре прекратить свое существование как народ и что никто в Европе этого не заметит. Он ссылался на более раннее, по его мнению, «исчезновение 40 миллионов украинцев». Я помню, какой болью отозвались во мне его слова, потому что мы, украинцы, никуда не исчезли, хотя и должны были бы, учитывая историю ХХ века. До сих пор на Украине нет исторической матрицы, которая смогла бы заменить советскую. После 1991 года некому было этим заняться. На момент провозглашения декларации независимости Украина была не готова к этому ни институционально, ни кадрово, ни интеллектуально. По этой причине был выбран самый простой путь: переформатирование прежних коммунистических элит в постколониальные. Для Украины Союз не закончился в 1991 году, а оставленных советской системой авгиевых конюшен никто не расчистил. Из всех незавершенных дел отсутствие общественной памяти — настоящее проклятие. Это относится как к конкретным людям, так и к нациям. Большевики это прекрасно понимали, поэтому прервали связь между поколениями и объявили войну «проклятому ». Чем короче у общества память, тем проще им манипулировать, а у нашего общества хроническая амнезия.
Украинцам все время приходилось бороться за собственную историю, за чтение книг о ней. Еще поколение моих родителей помнит, как за это сажали в тюрьму. Кроме того, с 1991 года идет война за память. Этот процесс фрагментарен, до цельного повествования еще далеко.
Вплоть до середины 2000-х годов, до оранжевой революции, украинские архивы были закрыты, борьба за их открытие началась при президенте Викторе Ющенко. Сегодня во главе государственной архивной службы Украины стоит коммунистка, член Коммунистической партии Украины Ольга Гинзбург. В 2008 году отчаянные письма украинской интеллигенции к тогдашнему премьеру Юлии Тимошенко с снять Гинзбург с этого поста ни к чему не привели. Речь прежде всего о символическом значении этого факта. Представьте на секунду, что во главе польского Института национальной памяти стоит кто-то из бывшей команды генерала Войцеха Ярузельского. Гинзбург занимала эту должность и при «оранжевом» правительстве, и при Януковиче. Когда историк Владимир Вятрович возглавил архив Службы безопасности Украины во время правления Виктора Ющенко, он думал, что там появится группа молодых украинских историков, которые рьяно примутся заполнять белые пятна в украинской истории. Но довольно скоро стало понятно, что этого не произошло. Причиной тому отсутствие реформ в украинском образовании.
Ее реформа вряд ли возможна в ситуации, когда во многих академических центрах по-прежнему работают те же люди, что и при СССР, люди, которые в 90-е годы века быстрый путь от «научного коммунизма» к «научному национализму».
До написання "Лісової пісні" Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. "Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду. Свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — "весна ще так ніколи не співала". Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа. Дивно, прекрасно, солодко грає Лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. "На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти". Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: "Ох! Зірка в серце впала!" Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує: "Чи гарна я тобі?", захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.
Оксана Забужко: После 1991 года Украина не того пути, который Польша. Впрочем, польский опыт коммунизма в сравнении с украинским намного короче, коммунизм в Польше не оказался столь разрушителен для национальной ткани. Украинцам еще 30 лет назад приходилось доказывать, что они народ. Кажется, в 1984 году Милан Кундера дал на Западе интервью, в котором он говорил о том, как после 1968 года в Чехословакии в результате сильной русификации начался процесс размывания национальной идентичности. Кундера опасался, что чехи могут вскоре прекратить свое существование как народ и что никто в Европе этого не заметит. Он ссылался на более раннее, по его мнению, «исчезновение 40 миллионов украинцев». Я помню, какой болью отозвались во мне его слова, потому что мы, украинцы, никуда не исчезли, хотя и должны были бы, учитывая историю ХХ века. До сих пор на Украине нет исторической матрицы, которая смогла бы заменить советскую. После 1991 года некому было этим заняться. На момент провозглашения декларации независимости Украина была не готова к этому ни институционально, ни кадрово, ни интеллектуально. По этой причине был выбран самый простой путь: переформатирование прежних коммунистических элит в постколониальные. Для Украины Союз не закончился в 1991 году, а оставленных советской системой авгиевых конюшен никто не расчистил. Из всех незавершенных дел отсутствие общественной памяти — настоящее проклятие. Это относится как к конкретным людям, так и к нациям. Большевики это прекрасно понимали, поэтому прервали связь между поколениями и объявили войну «проклятому ». Чем короче у общества память, тем проще им манипулировать, а у нашего общества хроническая амнезия.
Украинцам все время приходилось бороться за собственную историю, за чтение книг о ней. Еще поколение моих родителей помнит, как за это сажали в тюрьму. Кроме того, с 1991 года идет война за память. Этот процесс фрагментарен, до цельного повествования еще далеко.
Вплоть до середины 2000-х годов, до оранжевой революции, украинские архивы были закрыты, борьба за их открытие началась при президенте Викторе Ющенко. Сегодня во главе государственной архивной службы Украины стоит коммунистка, член Коммунистической партии Украины Ольга Гинзбург. В 2008 году отчаянные письма украинской интеллигенции к тогдашнему премьеру Юлии Тимошенко с снять Гинзбург с этого поста ни к чему не привели. Речь прежде всего о символическом значении этого факта. Представьте на секунду, что во главе польского Института национальной памяти стоит кто-то из бывшей команды генерала Войцеха Ярузельского. Гинзбург занимала эту должность и при «оранжевом» правительстве, и при Януковиче. Когда историк Владимир Вятрович возглавил архив Службы безопасности Украины во время правления Виктора Ющенко, он думал, что там появится группа молодых украинских историков, которые рьяно примутся заполнять белые пятна в украинской истории. Но довольно скоро стало понятно, что этого не произошло. Причиной тому отсутствие реформ в украинском образовании.
Ее реформа вряд ли возможна в ситуации, когда во многих академических центрах по-прежнему работают те же люди, что и при СССР, люди, которые в 90-е годы века быстрый путь от «научного коммунизма» к «научному национализму».
Можливо до ! =)
До написання "Лісової пісні" Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. "Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду. Свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — "весна ще так ніколи не співала". Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа. Дивно, прекрасно, солодко грає Лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. "На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти". Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: "Ох! Зірка в серце впала!" Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує: "Чи гарна я тобі?", захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.
Объяснение: