Ось, ще зовсім чучуть, І почнуться свята які ми чекали ще з літа. Новорічний настрій, подарунки, сніжинки на вікнах, запах хвої — ось , Справжнє свято яке буде тривати не один день. Цей сезон відкриває день Миколая, в цей день кожна дитина може знайти подаруночок . А далі Різдво , Колядки, щедрівки — коли вся молодь виходить на вулиці, та щиро вітає своїх близьких, друзів, рідних, та один одного. Що може бути краще ніж новорічну ніч, коли зібравшись усією сім’єю і за стіл ти чекати ти момент який дасть нам ще 1 рік,рік в якому ми можемо почати нове життя.
У повісті автор розповідає нам історію хлопця-школяра Климка. Він рано залишився сиротою, виховував його дядько, але й він загинув під фашистським бомбардуванням. Климко залишається сам, але він не опускає руки. Разом зі своїм товаришем він облаштовує собі нове житло, разом з Зульфатом намагається до вчительці та її маленькій донечці. На мою думку, це характеризує Климка як відповідального і серйозного хлопця. Війна примусила дітей швидко подорослішати, проблеми, які їм доводилося вирішувати, були зовсім не дитячі. По сіль Климко також пішов не для себе. Він розумів, що треба було десь діставати їжу, турбувався про долю маленької Олі. Тобто, поводився як справжній маленький чоловік.
Багато пригод довелося пережити Климкові по дорозі до Слов`янська та назад. У хлопчика була можливість влаштувати власне життя, залишившись у тітки Марини за сина, як вона його і просила. Але Климко розумів, що він відповідає не лише за себе, а й за тих людей, які чекали на його повернення. Мало хто з сучасних однолітків Климка переймався б цим. Хлопець повернувся на рідну станцію, принісши сіль та харчі. Але так і не вдалося йому побачити обличчя близьких: автоматна черга перервала його життя. Фашисти не дивилися, чи то дорослий, чи то дитина – ворог. Так і не зміг Климко побачити Наталю Миколаївну та Зульфата…
Мене вразила повість «Климко» і її головний герой. Я вважаю, що Климко був надзвичайною людиною. Він завжди думав про тих, хто поряд і навіть про тих , кого вже не було – наприклад, збирався посадити вишню на могилі дядька Кирила. Хлопець був дуже сміливим, адже не побоявся піти аж до Слов`янська, розуміючи, що іншого виходу в нього немає. Також мені подобається у Климкові його доброта та безкорисливість. Він намагається до всім навкруги: для вчительки та її донечки принести солі зі Слов`янська, до по господарству тітці Марині, навіть врятувати солдата, який тікає від фашистів, вказавши йому, куди бігти. Климко не думав про себе, він опікувався іншими, близькими йому людьми, був відповідальний та турботливий. Тому мені дуже шкода, що повість закінчилася саме так. Хоча, на мою думку, автор цим прагне показати, що війна – надзвичайно жорстока річ і ми не повинні припустити її повторення.
Відповідь:
Пояснення:
У повісті автор розповідає нам історію хлопця-школяра Климка. Він рано залишився сиротою, виховував його дядько, але й він загинув під фашистським бомбардуванням. Климко залишається сам, але він не опускає руки. Разом зі своїм товаришем він облаштовує собі нове житло, разом з Зульфатом намагається до вчительці та її маленькій донечці. На мою думку, це характеризує Климка як відповідального і серйозного хлопця. Війна примусила дітей швидко подорослішати, проблеми, які їм доводилося вирішувати, були зовсім не дитячі. По сіль Климко також пішов не для себе. Він розумів, що треба було десь діставати їжу, турбувався про долю маленької Олі. Тобто, поводився як справжній маленький чоловік.
Багато пригод довелося пережити Климкові по дорозі до Слов`янська та назад. У хлопчика була можливість влаштувати власне життя, залишившись у тітки Марини за сина, як вона його і просила. Але Климко розумів, що він відповідає не лише за себе, а й за тих людей, які чекали на його повернення. Мало хто з сучасних однолітків Климка переймався б цим. Хлопець повернувся на рідну станцію, принісши сіль та харчі. Але так і не вдалося йому побачити обличчя близьких: автоматна черга перервала його життя. Фашисти не дивилися, чи то дорослий, чи то дитина – ворог. Так і не зміг Климко побачити Наталю Миколаївну та Зульфата…
Мене вразила повість «Климко» і її головний герой. Я вважаю, що Климко був надзвичайною людиною. Він завжди думав про тих, хто поряд і навіть про тих , кого вже не було – наприклад, збирався посадити вишню на могилі дядька Кирила. Хлопець був дуже сміливим, адже не побоявся піти аж до Слов`янська, розуміючи, що іншого виходу в нього немає. Також мені подобається у Климкові його доброта та безкорисливість. Він намагається до всім навкруги: для вчительки та її донечки принести солі зі Слов`янська, до по господарству тітці Марині, навіть врятувати солдата, який тікає від фашистів, вказавши йому, куди бігти. Климко не думав про себе, він опікувався іншими, близькими йому людьми, був відповідальний та турботливий. Тому мені дуже шкода, що повість закінчилася саме так. Хоча, на мою думку, автор цим прагне показати, що війна – надзвичайно жорстока річ і ми не повинні припустити її повторення.