Устоновить видповиднисть між частинами речення які утворюють прислів'я визначте граматичну основуустоновить видповиднисть між частинами речення які утворюють прислів'я визначте граматичну основу
Кажуть, що «Краса врятує світ», але я трохи б переінакшив цю фразу і сказав би так: «Доброта врятує світ». І це для сьогодення більш актуально, адже в наш час світ став тісним для добра і тиші. Тим більше, що в стародавні часи «добрими» називали красивих і сильних людей, отже, краса і доброта за своїм значенням дуже близькі, а добра людина завжди здається красивою.
Добрі справи завжди високо цінилися серед людей. Коли йде мова про добрі справи, на згадку приходить діяльність тих безсрібників, які покидали рідний дім і відправлялися за тридев’ять земель рятувати людей від епідемій, допомагати жертвам катастроф або просто вчити дітей. Добрі справи — це й благодійна діяльність багатих людей, які жертвували свої кошти на будівництво шкіл, гімназій і лікарень, які знаходили можливість утримувати будинки для старих, допомагали отримати освіту талановитим молодим людям і підтримували їх матеріально.
Люди, які прагнуть творити добро у нашому жорстокому та бездушному світі, не чекають якоїсь зручної нагоди і роблять це як звичайні повсякденні справи. А якщо кожен з нас буде відкладати свої добрі справи і чекати виникнення критичних життєвих ситуацій, або часу, коли заробить великий капітал, то можна й спізнитися, а ось світ при цьому не стане кращим і добрішим.
Якщо людина бажає, щоб її слова і справи, нехай невеличкі, несли її рідним, близьким, друзям, оточуючим тепло, то це вже немало. Але при цьому не слід забувати, що справжня доброта безкорислива. Тому й не треба очікувати подяки, не треба сподіватися на винагороди, а треба просто поспішати творити добро.
У сучасному світі змінилися духовні орієнтири, знецінилися деякі моральні ідеали. Люди стали більш прагматичними й байдужими. Прикладів цьому дуже й дуже багато. У нашій країні зараз є більш десяти мільярдерів, а ось благодійністю замаються лише декілька з них. Тисячі людей потребують сьогодні до але уся вона йде не від багатих бізнесменів, а від простих людей, які не забули, як співчувати. Кожен день можна почути благання про до тій чи іншій хворій дитині, при цьому кожен день дехто витрачає більше, ніж потрібно на таку до Як це змінити, я не знаю, але впевнений, що змінити треба.
Можливо, мене хтось і почує у цьому тісному для добра та тиші світі. Я хочу ще раз повторити відому фразу: «Поспішайте творити добро!». Адже для цього не обов’язково бути багатим, бо добрі справи — це і підтримка друзів, і до старшим, і просто добрі слова. Тому не відговорюйтеся вічною зайнятістю, не перекладайте на завтра добрі справи, які можна зробити сьогодні. І тоді у тісному для тиші і добра світі обов’язково знайдеться місце для ваших добрих справ.
Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік.Ой, як соромно! Як негарно все вийшло!Ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі, до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй усе набридло.Дівчинка відіклала роботу й подумала: «Завтра дошию!» Назавтра часу у неї не знаїшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. Їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий!Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була певна, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями.Бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток.— Що це? — здивувалася бабуся.— Це… це… вишиваний рушничок… — ледве вимовила Аля і почервоніла, як ті нитки.А тато глянув на неї й стиха мовив:— Ех ти!І тоді Аля втекла до своєї кімнати.Ох, як негарно все вийшло!Потроху дівчинка заспокоїлася. Вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! Але ніхто не прийшов. Спочатку Алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «То ви такі! — сказала вона сама собі. — Ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..»— Цілих сто! — голосно промовила вона.— Еге ж, рівнесенько сто! — повторив хтось за її спиною. Першої миті Аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. Але таким голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! Він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяшком дряпали по склу.Аля обернулася і…— Хто тут ла вона.На плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до п’ят, піджачку з широкими кишенями. На голові у чоловічка червонів ковпачок. А на ногах у нього були величезні черевики із червоними шнурівками.Аля заніміла. А чоловічок поважно вийняв з однієї кишені окуляри, з другої — якогось папірця і почав уважно читати, водячи по рядках вказівним пальцем.— Так, так, усе правильно! — задоволено мовив він. — Сьогодні ця дівчинка не завершила соту справу. Якраз стільки, скільки треба…Чоловічок не доказав, бо Аля вже встигла на той час отямитись. Вона запхнула у кишеньку нитки, які ще тримала в руці, і хотіла накрити чоловічка долонькою, наче коника. Але він побачив занесену над собою руку — і вмить опинився на люстрі. Зручно вмостився на краєчку, звісивши ноги у величезних черевиках.Аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі.А чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. Аля прислухалась і почула дивні слова:Недо-роби! Недо-пиши! Недо-почни! Недо-лиши! І недо-їж! І недо-ший! І в Недоладію Мерщій!Чоловічок задоволено потер руки. Потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.Черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.Тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник!Раптом щось підхопило Алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно…РОЗДІЛ ДРУГИЙ, у якому Аля потрапляє у країну НедоладіюА треба вам сказати, що Аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. Тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках.А вдачу вона мала незвичайну — нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця.Те, що їй покладуть на тарілку, вона не доїсть; те, що дадуть пити, не доп’є. Почне малювати — кине, бо набридло. Почне щось ліпити з пластиліну кине знову, бо нудно. Або вишиває і те покине, бо нецікаво. Навіть заплестися не може до кінця. Заплете одну кіску — а за другу й не береться. Так і ходить цілий день одна коса заплетена, друга ні.Через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження.Втім, давайте подивимося, що трапилося далі. Аля недовго мандрувала таким незвичним й здалося, що вона впала зі стільця на підлогу. Але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилась у геть незнайомому місці.Сиділа вона біля ставка. Але якого ставка! У ньому зовсім не було води! Так, так! Аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. Великі і маленькі риби пішки походжали по дну, наче прогулювались. Старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачків. А біля самого берега гуляли дві плотвички.Одна з них тримала парасольку. Вона часто поглядала на небо і казала:— Згадаєш мої слова, любонько! Сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі
Кажуть, що «Краса врятує світ», але я трохи б переінакшив цю фразу і сказав би так: «Доброта врятує світ». І це для сьогодення більш актуально, адже в наш час світ став тісним для добра і тиші. Тим більше, що в стародавні часи «добрими» називали красивих і сильних людей, отже, краса і доброта за своїм значенням дуже близькі, а добра людина завжди здається красивою.
Добрі справи завжди високо цінилися серед людей. Коли йде мова про добрі справи, на згадку приходить діяльність тих безсрібників, які покидали рідний дім і відправлялися за тридев’ять земель рятувати людей від епідемій, допомагати жертвам катастроф або просто вчити дітей. Добрі справи — це й благодійна діяльність багатих людей, які жертвували свої кошти на будівництво шкіл, гімназій і лікарень, які знаходили можливість утримувати будинки для старих, допомагали отримати освіту талановитим молодим людям і підтримували їх матеріально.
Люди, які прагнуть творити добро у нашому жорстокому та бездушному світі, не чекають якоїсь зручної нагоди і роблять це як звичайні повсякденні справи. А якщо кожен з нас буде відкладати свої добрі справи і чекати виникнення критичних життєвих ситуацій, або часу, коли заробить великий капітал, то можна й спізнитися, а ось світ при цьому не стане кращим і добрішим.
Якщо людина бажає, щоб її слова і справи, нехай невеличкі, несли її рідним, близьким, друзям, оточуючим тепло, то це вже немало. Але при цьому не слід забувати, що справжня доброта безкорислива. Тому й не треба очікувати подяки, не треба сподіватися на винагороди, а треба просто поспішати творити добро.
У сучасному світі змінилися духовні орієнтири, знецінилися деякі моральні ідеали. Люди стали більш прагматичними й байдужими. Прикладів цьому дуже й дуже багато. У нашій країні зараз є більш десяти мільярдерів, а ось благодійністю замаються лише декілька з них. Тисячі людей потребують сьогодні до але уся вона йде не від багатих бізнесменів, а від простих людей, які не забули, як співчувати. Кожен день можна почути благання про до тій чи іншій хворій дитині, при цьому кожен день дехто витрачає більше, ніж потрібно на таку до Як це змінити, я не знаю, але впевнений, що змінити треба.
Можливо, мене хтось і почує у цьому тісному для добра та тиші світі. Я хочу ще раз повторити відому фразу: «Поспішайте творити добро!». Адже для цього не обов’язково бути багатим, бо добрі справи — це і підтримка друзів, і до старшим, і просто добрі слова. Тому не відговорюйтеся вічною зайнятістю, не перекладайте на завтра добрі справи, які можна зробити сьогодні. І тоді у тісному для тиші і добра світі обов’язково знайдеться місце для ваших добрих справ.
Недо-пиши!
Недо-почни!
Недо-лиши!
І недо-їж!
І недо-ший!
І в Недоладію
Мерщій!Чоловічок задоволено потер руки. Потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.Черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.Тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник!Раптом щось підхопило Алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно…РОЗДІЛ ДРУГИЙ,
у якому Аля потрапляє
у країну НедоладіюА треба вам сказати, що Аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. Тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках.А вдачу вона мала незвичайну — нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця.Те, що їй покладуть на тарілку, вона не доїсть; те, що дадуть пити, не доп’є. Почне малювати — кине, бо набридло. Почне щось ліпити з пластиліну кине знову, бо нудно. Або вишиває і те покине, бо нецікаво. Навіть заплестися не може до кінця. Заплете одну кіску — а за другу й не береться. Так і ходить цілий день одна коса заплетена, друга ні.Через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження.Втім, давайте подивимося, що трапилося далі. Аля недовго мандрувала таким незвичним й здалося, що вона впала зі стільця на підлогу. Але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилась у геть незнайомому місці.Сиділа вона біля ставка. Але якого ставка! У ньому зовсім не було води! Так, так! Аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. Великі і маленькі риби пішки походжали по дну, наче прогулювались. Старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачків. А біля самого берега гуляли дві плотвички.Одна з них тримала парасольку. Вона часто поглядала на небо і казала:— Згадаєш мої слова, любонько! Сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі