Уважно прочитайте уривок із твору, випишіть епітети, які відтворюють відображення почуттів, настроїв, думок ліричної героїні в
їхній динаміці та якісному перетворенні, що надають естетичного
забарвлення духовному життю людини.
Я сама – то та «звихнена слава».
Я вижидаю щастя щодня і щогодини.
Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне,
безвідрадне, важке до переконання, але як би один пишний,
святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий,
пориваючий образ або немов яка соната.
Так, немов музика.
Солодкі, упоюючі, сумовиті звуки. Роздразнюючі, пориваючі,
покликуюючі, вбиваючі… а одначе!… одначе…
Я не вчилася музики ніколи.
Я ніколи, ніколи не могла «Impomptu phantasie» сама грати! Але
коли чую її, як другі грають, то душа моя наповнюється слізьми. Що се
таке? Що се є, що крізь усей той блиск, котрий хвилює так розкішно
крізь мою душу… в’ється щось, немов жалібний креповий флер! І що я
помимо того, що в моїх жилах пливе кров будучини, не маю будучини,
не маю в житті своїм полудня?
Коли чую музику – готова вмирати. Стаю тоді божевільно-
відважна, стаю велика, погорджуюча, любляча…
Що й залежить на мені, коли лиш музику чую!..
Ідея: Увіковічення рідної мови і бережливе ставлення до неї.
Основна думка: Доки є мова, доти існує нація. Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову (Л. Костенко).
Жанр: Громадянська лірика.
Римування: Білий вірш.
Зміст поезії
• Кожна дитина покликана захищати національну святиню. Зараз свічечку букви «ї», місячний серпик букви «є», а потім мову — культурну спадщину народу.
• Возвеличення нашої мови.
• Застереження дитини, щоб вона особисто прагнула зберігати мову, не покладаючись на будь-кого.
У всі часи вороги намагалися захопити наш край, висмоктати з нього всі багатства , а людей забрати у рабство. Хто лише не нападав на наші землі. Всі нападники намагалися зробити з українців рабів, змушуючи забути рідну мову та вірити у їхнього бога.
Але українці - волелюбний народ. Ще не народилася та сила, яка б змогла поработити нас. Наші предки відвоювали для нас вільну Україну, ціною своєї крові, своїх життів. Багато з них полягло у цих тяжких битвах задля того, щоб зараз ми вільно ходили до українських шкіл, вільно спілкувалися рідною мовою, молилися у своїх церквах і працювали на себе.
Основний заповіт, який залишили для нас наші предки - берегти Україну, її гордість, її свободу, її волю. Тому ми повинні любити і берегти наш край,обороняти Україну від загарбників. І ніколи не забувати про тих, кому ми завдячуємо за те, що живемо у вільній, незалежній державі, пам*ятаючи слова великого Шевченка:
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.