вірш «ти знаєш, що ти — людина…» входить до збірки «земне тяжіння». у ньому в. симоненко очищує від бруду, підносить з болота розтоптану в роки сталінського свавілля людську гідність. наче нічого нового, невідомого читачеві не говорить поет. але він здатний перевернути душу, примушує замислитися над таким простим і водночас складним запитанням:
ти знаєш, що ти — людина?
ти знаєш про це чи ні?
поезія має глибокий філософський підтекст. людина повинна знати, що вона не бездушний гвинтик. саме людина створює цей світ, і вона має про це пам’ятати, шанувати свою гідність. вона повинна усвідомлювати, що має право на свободу, на визнання своєї людської гідності, на можливість жить так, як вона хоче, і, звичайно, право на щастя. людина — це цілий світ. вона особлива, неповторна особистість:
усмішка твоя — єдина,
мука твоя — єдина, очі твої — одні.
вірш спонукає замислитись кожного: чи так я живу? чи гідний я високого імені людини? що слід зробити, аби залишити по собі добру пам’ять, бо ж
завтра на цій землі
інші ходитимуть люди,
інші кохатимуть люди…
а сьогодні все — озера, гаї, степи — для тебе. отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що отримав у спадок від пращурів. на такі роздуми наводить вірш. людина повинна відчути власну значущість, власну гідність на цьому світі.
сила кохання це основний мотив повісті коцюбинського.розповідається про двох закоханих це соломія і остап які сильно кохають один одного.любов надає соломії відчайдушної мужності. соломія — справжня героїня. вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. спритна, вміла й рішуча скрізь. вона перев'язує рану остапа, ховає його в плавнях. мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. бо жила одною думкою: як там остап, як урятуватись?
героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту остапа. віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не є. гарячково шукає соломія виходу з цієї ситуації. у неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого. там, у водах дунаю, і загинула ця самовіддана жінка.
а остап, зостарівшись, усе чує в гудінні вітру соломіїн поклик: «оста-а-пе-е! »
вірш «ти знаєш, що ти — людина…» входить до збірки «земне тяжіння». у ньому в. симоненко очищує від бруду, підносить з болота розтоптану в роки сталінського свавілля людську гідність. наче нічого нового, невідомого читачеві не говорить поет. але він здатний перевернути душу, примушує замислитися над таким простим і водночас складним запитанням:
ти знаєш, що ти — людина?
ти знаєш про це чи ні?
поезія має глибокий філософський підтекст. людина повинна знати, що вона не бездушний гвинтик. саме людина створює цей світ, і вона має про це пам’ятати, шанувати свою гідність. вона повинна усвідомлювати, що має право на свободу, на визнання своєї людської гідності, на можливість жить так, як вона хоче, і, звичайно, право на щастя. людина — це цілий світ. вона особлива, неповторна особистість:
усмішка твоя — єдина,
мука твоя — єдина, очі твої — одні.
вірш спонукає замислитись кожного: чи так я живу? чи гідний я високого імені людини? що слід зробити, аби залишити по собі добру пам’ять, бо ж
завтра на цій землі
інші ходитимуть люди,
інші кохатимуть люди…
а сьогодні все — озера, гаї, степи — для тебе. отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що отримав у спадок від пращурів. на такі роздуми наводить вірш. людина повинна відчути власну значущість, власну гідність на цьому світі.
сила кохання це основний мотив повісті коцюбинського.розповідається про двох закоханих це соломія і остап які сильно кохають один одного.любов надає соломії відчайдушної мужності. соломія — справжня героїня. вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. спритна, вміла й рішуча скрізь. вона перев'язує рану остапа, ховає його в плавнях. мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. бо жила одною думкою: як там остап, як урятуватись?
героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту остапа. віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не є. гарячково шукає соломія виходу з цієї ситуації. у неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого. там, у водах дунаю, і загинула ця самовіддана жінка.
а остап, зостарівшись, усе чує в гудінні вітру соломіїн поклик: «оста-а-пе-е! »
і ще два мотива:
відтворення історичної епохи в оповіданні;
— боротьба героїв за волю і власне щастя;