Питання поділу істини і дружби є одним з основних філософських питань міжособистісних відносин. Справа в тому, що, на думку багатьох, істина в людського життя відносна, непостійна і навіть може знаходитися лише в чиїйсь уяві. А от друзі – це близькі люди, з якими багато чого пройдено. Чи варто засуджувати свого друга, якщо він вчиняє дії або говорить щось, що суперечить істині? Чи можна вважати ефемерну істину, прояви якої багатогранні і далеко не завжди послідовні, тим фактором, який може стати перешкодою між людиною та її другом?
Добре відомо висловлювання одного давньогрецького філософа Платона про свого вчителя і теж філософа Сократа – «Сократ мені друг, але істина дорожча». Дійсно, якщо говорити про філософів, державних діячів, відомих письменників і взагалі людей, що здійснюють вплив на суспільство і користуються авторитетом, можна сказати, що істина для них повинна бути вище за дружбу. До цих людей прислухається суспільство, вони перед суспільством відповідають, а тому повинні насамперед бути чесними, справедливими, послідовними. Як би там не було, а при виникненні конфлікту між суспільними інтересами й інтересами окремо взятої людини, інтереси більшості завжди повинні мати перевагу над інтересами однієї особи. Наприклад, якщо керівник держави дружить з впливовим бізнесменом, підприємство якого забруднює навколишнє середовище і тим самим шкодить громадянам, інтерес більшості в даному випадку є важливішим, а дружба між керівником країни і бізнесменом повинна відійти на другий план.
Що ж до простих людей, які не несуть великої відповідальності перед усім суспільством, то від них не слід вимагати віддачі переваги істини над дружбою. Якщо уявити ситуацію, при якій друзі ростуть разом з самого дитинства, протягом усього життя спілкуються, а потім, вже в старості, у них виникає конфлікт щодо питання, яке нібито містить істину, хтось із них може піти на поступки і визнати правоту іншого, навіть якщо це на його думку суперечить істині. Хороші і вірні друзі – це велика цінність у житті людини і не варто відмовлятися від них лише на тій підставі, що у вас різні погляд на ті чи інші питання буття та істини.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що життя людини багатогранне. Однозначної відповіді на питання переважання дружби або істини дати не можна. Кожна життєва ситуація може тлумачитися по-різному, людина при визначенні своєї відповіді повинна задуматися про важливість конкретної ситуації і можливі наслідки для третіх осіб.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи гав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим в жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
Питання поділу істини і дружби є одним з основних філософських питань міжособистісних відносин. Справа в тому, що, на думку багатьох, істина в людського життя відносна, непостійна і навіть може знаходитися лише в чиїйсь уяві. А от друзі – це близькі люди, з якими багато чого пройдено. Чи варто засуджувати свого друга, якщо він вчиняє дії або говорить щось, що суперечить істині? Чи можна вважати ефемерну істину, прояви якої багатогранні і далеко не завжди послідовні, тим фактором, який може стати перешкодою між людиною та її другом?
Добре відомо висловлювання одного давньогрецького філософа Платона про свого вчителя і теж філософа Сократа – «Сократ мені друг, але істина дорожча». Дійсно, якщо говорити про філософів, державних діячів, відомих письменників і взагалі людей, що здійснюють вплив на суспільство і користуються авторитетом, можна сказати, що істина для них повинна бути вище за дружбу. До цих людей прислухається суспільство, вони перед суспільством відповідають, а тому повинні насамперед бути чесними, справедливими, послідовними. Як би там не було, а при виникненні конфлікту між суспільними інтересами й інтересами окремо взятої людини, інтереси більшості завжди повинні мати перевагу над інтересами однієї особи. Наприклад, якщо керівник держави дружить з впливовим бізнесменом, підприємство якого забруднює навколишнє середовище і тим самим шкодить громадянам, інтерес більшості в даному випадку є важливішим, а дружба між керівником країни і бізнесменом повинна відійти на другий план.
Що ж до простих людей, які не несуть великої відповідальності перед усім суспільством, то від них не слід вимагати віддачі переваги істини над дружбою. Якщо уявити ситуацію, при якій друзі ростуть разом з самого дитинства, протягом усього життя спілкуються, а потім, вже в старості, у них виникає конфлікт щодо питання, яке нібито містить істину, хтось із них може піти на поступки і визнати правоту іншого, навіть якщо це на його думку суперечить істині. Хороші і вірні друзі – це велика цінність у житті людини і не варто відмовлятися від них лише на тій підставі, що у вас різні погляд на ті чи інші питання буття та істини.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що життя людини багатогранне. Однозначної відповіді на питання переважання дружби або істини дати не можна. Кожна життєва ситуація може тлумачитися по-різному, людина при визначенні своєї відповіді повинна задуматися про важливість конкретної ситуації і можливі наслідки для третіх осіб.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи гав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим в жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.