Вірш «Чому сказати, й сам не знаю»
Відповісти на запитання до неї.
1. Розкажи який настрій викликала в тебе поезія. Що саме тебе в ній зворушило найбільше? Відповідаючи цитуй уривки.
2. Поясни якого символічного значення набуває у творі образ стежини.
3. Прокоментуй, як ти розумієш зміст першої, передостанньої та останньої строф пісні.
Лісова пісня" по праву вважається вершиною драматичної майстерності поетеси, і головна передумова цього, на мій погляд, полягає в тому, що вона звернулась до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю.
Початок поеми — високо-поетичний, психологічний етюд, де все позначене найніжнішими відтінками кольорів лісового куточка України, і чарує зір, і вабить пахощами лісових дерев, квітів, трав, і милує слух гомоном лісових струмочків рідної землі. У пролозі, як, принципово, і у всьому творі, виражена глибока любов до рідної Батьківщини і невимовна туга за рідними просторами. Написаний твір був, коли поетеса була далеко від Волині.
Поетеса починає роботу над твором, перебуваючи у стані великого напруження творчих і фізичних сил. Пізніше вона згадувала, що написала поему дуже швидко, протягом десяти — дванадцяти днів, бо не писати не могла, "бо такий уже був непереможний настрій". Ще пізніше у листі до матері Леся Українка пояснювала причини, що спонукали її написати "Лісову пісню": "Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку "в уме держала", ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привиділася мавка".
Можливо там, в Колодяжному, в місячну ніч Леся Українка і не побачила справжню мавку, але її уява створила те, що не могла подарувати дійсність. Звісно, що образ Мавки — це дивовижне переплетення народних уявлень та фантазії самої авторки, проте природа Полісся у "Лісовій пісні" постає настільки реальною, що під час читання виникає враження, ніби здійснив справжню подорож у старезний, наповнений таємницею, ліс.
Сестра поетеси, О. Косач-Кривинюк, згадувала подорож до Нечимного, де Леся вперше "зустрілася" у великому лісі з Мавкою, щоб потім все життя не розлучатися з нею: "То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером.
З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав
приступитись до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами". "Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп' ята очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка ", — це вже уривок з прологу " Лісової пісні".
Постає питання, чи полягає майстерність митця в тому, що він у своєму творі майже фотографічно відтворює навколишню дійсність? Звісно, ні. У "Лісовій пісні" природа відіграє велике художнє значення. З одного боку, пейзажі — це художнє тло, своєрідна театральна декорація. З іншого боку, життя людей та природна стихія живуть у гармонії, яка доволі часто порушується. Отже, природа болісно відкликається на людську нещирість.
У оповіданні Л.Пономаренко "Гер переможений" є 2 часових плани-періоди:
1 - час після війни, коли полоненні німці відбудовують зруйноване місто:
"Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися...Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа"
2 - через 50 років після того:
" Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. В рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
— Ви не знаєте, де наш тато?.."