Пусте поле. Лиш здалеку видніється фігура хлопчика, який ледве доходить до свого дому. Це був Климко. Ззаду себе він почув крики. Біг чоловік ві німця. Климко відвів чоловіка в безпечне місце і почув знайомий голос того самого німця... Німець направив рушницю на Климка і вистрілив. З хати вже вибігає найкращий друг Климка і його вчителька. Останнім що почув майже вбитий хлопчик це голос Захара і після цього заснув назавжди. Видовище було трагічне. Я впевнена(-ий), що після цього Климко потрапив в рай і допомагає людям навіть з небес, так само як допомагав і на землі...
«Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі «Перець» 1945 р. Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече... їдете ви компанією, тобто колективом, так — чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці...». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення. Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це ввечері... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись». Особливо промовистою є фраза, яка характеризує ставлення письменника до самого процесу полювання: «І вільно дихається, і легко дихається...». Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисливець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було відпочити від повсякденної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами.
Пусте поле. Лиш здалеку видніється фігура хлопчика, який ледве доходить до свого дому. Це був Климко. Ззаду себе він почув крики. Біг чоловік ві німця. Климко відвів чоловіка в безпечне місце і почув знайомий голос того самого німця... Німець направив рушницю на Климка і вистрілив. З хати вже вибігає найкращий друг Климка і його вчителька. Останнім що почув майже вбитий хлопчик це голос Захара і після цього заснув назавжди. Видовище було трагічне. Я впевнена(-ий), що після цього Климко потрапив в рай і допомагає людям навіть з небес, так само як допомагав і на землі...
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/v/vishnya-ostap/2472-rozglyad-usmishki-yak-variti-i-jisti-sup-iz-di... Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua