«Як тебе не любити, Києве мій!» — пісня композитора Ігоря Шамо на слова поета Дмитра Луценка, написана в 1962 році. Перше публічне виконання відбулося 27 травня 1962 року (Юрій Гуляєв).
З листопада 2014 року офіційний гімн Києва.
Зміст [сховати] 1Історія створення2Виконавці3Пам'ять про пісню4Цікаво5Примітки6ПосиланняІсторія створенняПерше масове виконання офіційного гімну Києва. 30 травня 2015
Пісню про Київ замовили Шамо і Луценку до Дня міста Києва. Вперше вона прозвучала 27 травня 1962 року. Музику Ігор Шамо написав за одну ніч, а вірші до пісні Дмитро Луценко складав майже місяць.
За спогадами дружини Луценка Тамари, після слів «де колишуться віти закоханих мрій» ніяк не народжувався рядок. Тоді композитор і поет вирішили прогулятись. На вулиці раптово вони почули фразу від хлопця, що залицявся до дівчини: «Ну як тебе не любити?». Одразу Луценко і використав її, завершивши куплет.
Після першого виконання пісня перетворилась на неофіційний гімн Києва.
13 листопада 2014 року за пропозицією секретаря постійної комісії з культури та туризму, депутата Київради VII Павла Бригинця на сесії Київради депутати одностайно підтримали рішення про затвердження гімну міста «Як тебе не любити, Києве мій»
Виконав
Першими виконавцями пісні стали популярний баритон, на ту пору соліст Київського оперного театру Юрій Гуляєв та Костянтин Огневий.
Пісню включали до свого репертуару відомі співаки, зокрема, Микола Кондратюк і Дмитро Гнатюк. 2008-го дует «Барселона» після блискучого виконання пісні «Києве мій» отримав «срібло» на конкурсі «Нова хвиля» в Юрмалі.
У 2011-му був виданий альбом українських пісень у виконанні Юрія Мамчука «The Heart of Ukraine», до якого, серед інших, увійшли пісні «Як тебе не любити, Києве мій!», «Рідна Мати Моя», «Дивлюсь я на небо»[4].
Пам'ять про пісню
2012 року «Укрпоштою» здійснено спецгасіння на художньому немаркованому конверті з нагоди 50-річчя написання пісні «Як тебе не любити, Києве мій».
На Камерній, великій сцені Національного театру імені Івана Франка у постановці режисера Олександра Білозуба йде однойменна вистава, у якій у виконанні драматичних акторів під акомпанемент оркестру звучать пісні і вірші, присвячені Києву
Цікаво[ред. • ред. код]
Під час святкування Дня Києва 30 травня 2015 року на Софійській площі близько 3 тисяч учасників разом із міським головою Віталієм Кличком взяли участь у встановленні всеукраїнського рекорду із наймасовішого виконання цієї пісні. Акомпанував естрадно-симфонічний оркестр Київ Классик
Фрагмент мелодії пісні звучить на курантах на Майдані Незалежност
1. Але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. Як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумiє нiхто в цiлiй верховинi. Громада слухає батькової ради,- але власти батько мiй не має нiякої i не жадає її.
2. Захар Беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-лiтнiй старець, найстарший вiком у цiлiй тухольськiй громадi. Батько вiсьмох синiв, iз яких три сидiли вже разом iз ним мiж старцями, а наймолодший Максим, мов здоровий дубчак мiж явориною, визначався мiж усiм тухольським парубоцтвом. Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвiдом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiв, батькiв i провiдникiв цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази. Невважаючи на глибоку старiсть, Захар Беркут був iще сильний i кремезний. Правда, вiн не робив уже коло поля, не гонив овець у полонину, анi не ловив звiра в лiсових нетрях,- та проте працювати вiн не переставав. Сад, пасiка й лiки – се була його робота. Скоро лишень весна завiтає в тухольськi гори, Захар Беркут уже в своїм саду, копле, чистить, пiдрiзує, щепить i пересаджує. Дивувалися громадяни його знанню в садiвництвi, тим бiльше дивувалися, що вiн не крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував i заохочував. Пасiка його була в лiсi, i кождої погiдної днини Захар Беркут ходив у свою пасiку, хоч дорога була утяжлива i досить далека. А вже найбiльшим добродiєм уважали тухольцi Захара Беркута за його лiки. Коли було настане час, мiж зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут з своїм наймолодшим сином Максимом iде на кiлька недiль у гори за зiллям i лiками. Правда, чистi та простi звичаї тодiшнього народу, свiже тухольське повiтря, просторi та здоровi хати i ненастанна, та зовсiм не надсильна праця – все те вкупi хоронило людей вiд частих i заразливих хороб. Зате частiше лучалися калiцтва, рани, на якi, певно, нiякий знахар не вмiв так скоро i так гарно зарадити, як Захар Беркут.
3. Але не в тiм усiм покладав Захар Беркут головну вагу свого старечого життя. “Життя лиш доти має вартiсть,- говорив вiн частенько,- доки чоловiк може помагати iншим. Коли вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить їм нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для iнших i їсти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб!” Тi слова – то була провiдна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади. Громада – то був його свiт, то була цiль його життя.
4. В своїй чотирилiтнiй мандрiвцi Захар Беркут пiзнав свiт, був i в Галичi, i в Києвi, бачив князiв i їх дiла, пiзнав воякiв i купцiв, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’ятi, як матерiали для думки. Вiн вернувся з мандрiвки не тiльки лiкарем, але й громадянином.
5. Але не тiльки в самiй Тухольщинi видний був вплив Захара Беркута; його знали люди на кiльканадцять миль довкола, по руськiм i угорськiм боцi. Та й то знали його не лиш як чудовного лiкаря, що лiчить рани i всякi болiстi, але й не менше як чудовного бесiдника та порадника, котрий “як заговорить, то немов бог тобi в серце вступає”, а як порадить чи то одному чоловiковi, чи й цiлiй громадi, то хоч цiлий майдан старцiв набери, то й тi вкупi, певно, лiпшої ради не придумають.
«Як тебе не любити, Києве мій!» — пісня композитора Ігоря Шамо на слова поета Дмитра Луценка, написана в 1962 році. Перше публічне виконання відбулося 27 травня 1962 року (Юрій Гуляєв).
З листопада 2014 року офіційний гімн Києва.
Зміст [сховати] 1Історія створення2Виконавці3Пам'ять про пісню4Цікаво5Примітки6ПосиланняІсторія створенняПерше масове виконання офіційного гімну Києва. 30 травня 2015Пісню про Київ замовили Шамо і Луценку до Дня міста Києва. Вперше вона прозвучала 27 травня 1962 року. Музику Ігор Шамо написав за одну ніч, а вірші до пісні Дмитро Луценко складав майже місяць.
За спогадами дружини Луценка Тамари, після слів «де колишуться віти закоханих мрій» ніяк не народжувався рядок. Тоді композитор і поет вирішили прогулятись. На вулиці раптово вони почули фразу від хлопця, що залицявся до дівчини: «Ну як тебе не любити?». Одразу Луценко і використав її, завершивши куплет.
Після першого виконання пісня перетворилась на неофіційний гімн Києва.
13 листопада 2014 року за пропозицією секретаря постійної комісії з культури та туризму, депутата Київради VII Павла Бригинця на сесії Київради депутати одностайно підтримали рішення про затвердження гімну міста «Як тебе не любити, Києве мій»
ВиконавПершими виконавцями пісні стали популярний баритон, на ту пору соліст Київського оперного театру Юрій Гуляєв та Костянтин Огневий.
Пісню включали до свого репертуару відомі співаки, зокрема, Микола Кондратюк і Дмитро Гнатюк. 2008-го дует «Барселона» після блискучого виконання пісні «Києве мій» отримав «срібло» на конкурсі «Нова хвиля» в Юрмалі.
У 2011-му був виданий альбом українських пісень у виконанні Юрія Мамчука «The Heart of Ukraine», до якого, серед інших, увійшли пісні «Як тебе не любити, Києве мій!», «Рідна Мати Моя», «Дивлюсь я на небо»[4].
Пам'ять про пісню2012 року «Укрпоштою» здійснено спецгасіння на художньому немаркованому конверті з нагоди 50-річчя написання пісні «Як тебе не любити, Києве мій».
На Камерній, великій сцені Національного театру імені Івана Франка у постановці режисера Олександра Білозуба йде однойменна вистава, у якій у виконанні драматичних акторів під акомпанемент оркестру звучать пісні і вірші, присвячені Києву
Цікаво[ред. • ред. код]Під час святкування Дня Києва 30 травня 2015 року на Софійській площі близько 3 тисяч учасників разом із міським головою Віталієм Кличком взяли участь у встановленні всеукраїнського рекорду із наймасовішого виконання цієї пісні. Акомпанував естрадно-симфонічний оркестр Київ Классик
Фрагмент мелодії пісні звучить на курантах на Майдані Незалежност
1. Але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. Як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумiє нiхто в цiлiй верховинi. Громада слухає батькової ради,- але власти батько мiй не має нiякої i не жадає її.
2. Захар Беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-лiтнiй старець, найстарший вiком у цiлiй тухольськiй громадi. Батько вiсьмох синiв, iз яких три сидiли вже разом iз ним мiж старцями, а наймолодший Максим, мов здоровий дубчак мiж явориною, визначався мiж усiм тухольським парубоцтвом. Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвiдом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiв, батькiв i провiдникiв цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази. Невважаючи на глибоку старiсть, Захар Беркут був iще сильний i кремезний. Правда, вiн не робив уже коло поля, не гонив овець у полонину, анi не ловив звiра в лiсових нетрях,- та проте працювати вiн не переставав. Сад, пасiка й лiки – се була його робота. Скоро лишень весна завiтає в тухольськi гори, Захар Беркут уже в своїм саду, копле, чистить, пiдрiзує, щепить i пересаджує. Дивувалися громадяни його знанню в садiвництвi, тим бiльше дивувалися, що вiн не крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував i заохочував. Пасiка його була в лiсi, i кождої погiдної днини Захар Беркут ходив у свою пасiку, хоч дорога була утяжлива i досить далека. А вже найбiльшим добродiєм уважали тухольцi Захара Беркута за його лiки. Коли було настане час, мiж зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут з своїм наймолодшим сином Максимом iде на кiлька недiль у гори за зiллям i лiками. Правда, чистi та простi звичаї тодiшнього народу, свiже тухольське повiтря, просторi та здоровi хати i ненастанна, та зовсiм не надсильна праця – все те вкупi хоронило людей вiд частих i заразливих хороб. Зате частiше лучалися калiцтва, рани, на якi, певно, нiякий знахар не вмiв так скоро i так гарно зарадити, як Захар Беркут.
3. Але не в тiм усiм покладав Захар Беркут головну вагу свого старечого життя. “Життя лиш доти має вартiсть,- говорив вiн частенько,- доки чоловiк може помагати iншим. Коли вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить їм нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для iнших i їсти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб!” Тi слова – то була провiдна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади. Громада – то був його свiт, то була цiль його життя.
4. В своїй чотирилiтнiй мандрiвцi Захар Беркут пiзнав свiт, був i в Галичi, i в Києвi, бачив князiв i їх дiла, пiзнав воякiв i купцiв, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’ятi, як матерiали для думки. Вiн вернувся з мандрiвки не тiльки лiкарем, але й громадянином.
5. Але не тiльки в самiй Тухольщинi видний був вплив Захара Беркута; його знали люди на кiльканадцять миль довкола, по руськiм i угорськiм боцi. Та й то знали його не лиш як чудовного лiкаря, що лiчить рани i всякi болiстi, але й не менше як чудовного бесiдника та порадника, котрий “як заговорить, то немов бог тобi в серце вступає”, а як порадить чи то одному чоловiковi, чи й цiлiй громадi, то хоч цiлий майдан старцiв набери, то й тi вкупi, певно, лiпшої ради не придумають.