Григорій Косинка і Микола Хвильовий... Люди однієї епохи, талановиті письменники, великі майстри художнього слова... Однак у кожного з них (а так буває завжди!) своя доля, свій шлях до визнання, своє світорозуміння та своє світобачення... Закономірність, що не потребує доказів... У центрі уваги обох письменників — людина, здебільшого та, що опинилася на роздоріжжі революції. Що характерне для Григорія Косинки? Обґрунтую відповідь на запитання, орієнтуючись на новелу «Мати», написану в 1925 році. Головний герой новели — Андрій, сільських хлопець, що має, мабуть, поза політичну позицію. Згадаймо деякі епізоди з новели. їдучи за лікарем, він (Андрій) потрапляє у бойову смуту: поляки мобілізують підводи. Юнак не хоче опинитися серед них, він «пускає коня вподовж переляканого села на всю прить» і ... зустрічає трійку польських кавалеристів. Діалог з поляками підтверджує думку щодо його поза політичних поглядів. У нього є своя мета, як він каже, постанова: привезти до матері лікаря, а всі ті, з ким він зіткнувся вночі, просто вороги, що заважають йому дістатися до Зеленогаївської лікарні, «що стояла поза арміями». А ворогів треба знищувати. Уже повертаючись додому, він у немилосердній люті вистрелить, і від того буде «п'яний якоюсь великою радістю перемоги». У душі Андрія — постійна боротьба: добре, що поляки відступають, але ж, відступаючи, вони можуть конфіскувати коня, забрати підводу, хліб, а то й вбити. Юнак нікому не хоче служити: ні полякам, ні гайдамакам, ні Котовському; ним оволоділа лише тривога за матір. Навіть про односельчан він майже не згадує, і думки щодо конфіскації більше належать не йому, а селянам, які втомилися від того, що на селі постійно змінюється влада. У цьому коловороті подій важко зрозуміти, хто наші, хто ваші, а хто свої. Андрій — типовий представник того селянства, якому нелегко визначитися щодо ідеалів. Однак тривога за матір — не лише тривога за родину. Це й тривога за довкілля, гармонію якого порушено.
Одна з кращих новел Миколи Хвильового — «Я (Романтика)». Основний мотив її — революція, громадянська війна та їхній вплив на пересічну людину. Якщо герой новели «Мати» Григорія Косинки має ім'я, то герой новели Миколи Хвильового — безіменний революціонер-фанат. Він відстоює абстрактну ідею зі зброєю в руках. Він — дитя своєї доби; перекладає на свої плечі величезний тягар — перебудову світу. Але ж зміна формацій супроводжується знищенням інакодумців. Відповідно щоденною роботою чекіста є вбивство людей в ім'я все тієї ж ідеї, ворогів, які не поділяли світорозуміння революціонерів. Мотив Андрієвих дій — тривога за матір, мотив дій фаната — визволення людства, фізичне знищення тих, хто гальмує нове світле майбутнє, хто не бачить «загірної комуни».
Без хвилювання й сліз на очах не можна читати наступні рядки: «Тоді я у млості охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її руку до своїх грудей. Потім підвів маузер й нажав на скроню»... Який жах! Син убиває рідну матір за ідею... Письменник доходить висновку: відданість ідеї роздвоює особистість, убиває почуття справедливості, добра, правди, руйнує людське «Я».А якщо ти взяв такий гріх на свою душу? То вже повна деградація людської сутності. Ось докази. Сучасність ліричний герой сприймає як «бенкет» щоправда дикої країни. Безумство і категоричність у діях — остання інстанція міркувань персонажа. Він зізнається в тому, що за суттю своєю бандит, інструмент. У його міркуваннях немає нічого людського. Важко зрозуміти таку людину. Убивати господарів, засуджувати невинних і після цього спокійно дивитися на ці портрети й не відчувати гнів, думати про те, що «я — чекіст, але й людина»... Хіба можна назвати людиною того, хто фізично (і морально теж!) знищив найдорожчу людину. Хто вбивав чоловіка і жінку, які в навколишніх ситуаціях намагалися розібратися за до релігії. Чекіста-фаната я сприймаю як звіра, дикого, хижого, в якого немає нічого святого. Він навіть не поховав матері... Виправдати його дії не можна. Закінчити свої роздуми хочу словами М. Жуменського: «Небагато є у світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких із вражаючою художньою силою були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у витворену революційними ідеями пастку».
Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої.Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір. Життя Тараса Шевченка — подвиг. Я часто замислююсь, чи може людина жити без мистецтва, без літератури, без пісні? Думаю, ні. Ким би вона не була, людина не може існувати без спілкування зі світом прекрасного.Багато митців, які своїм талантом зворушили людські серця, не дають нам цього зробити.Безсмертне ім’я Тараса Шевченка та його твори ось уже скільки років живуть у серцях народу, в його мріях і сподіваннях, пробуджуючи щирі й благородні почуття.Поет вийшов з народу, бачив його тяжке життя, гіркі сльози. Ці сльози сповнювали серце письменника ненавистю до гнобителів. Разом з тим, він безмежно любив свою Батьківщину, свою Україну, любив її народ і, дивлячись на його страждання, не міг мовчати.Все життя Тараса — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до світлого майбутнього, до повірити в свої сили, запалити в ньому вогонь ненависті до пригноблювачів.Два геніі мала Україна — пісню і поета Шевченка, рівного якому в історії духовності важко знайти. Він дорого заплатив за своє безсмертя. Доля з лишком відпустила йому страждань. Та він завжди лишався вірним своїй рідній Україні. Шевченко знав її минуле, бачив сучасне, і йому було гірко від того, що бачив
Одна з кращих новел Миколи Хвильового — «Я (Романтика)». Основний мотив її — революція, громадянська війна та їхній вплив на пересічну людину. Якщо герой новели «Мати» Григорія Косинки має ім'я, то герой новели Миколи Хвильового — безіменний революціонер-фанат. Він відстоює абстрактну ідею зі зброєю в руках. Він — дитя своєї доби; перекладає на свої плечі величезний тягар — перебудову світу. Але ж зміна формацій супроводжується знищенням інакодумців. Відповідно щоденною роботою чекіста є вбивство людей в ім'я все тієї ж ідеї, ворогів, які не поділяли світорозуміння революціонерів. Мотив Андрієвих дій — тривога за матір, мотив дій фаната — визволення людства, фізичне знищення тих, хто гальмує нове світле майбутнє, хто не бачить «загірної комуни».
Без хвилювання й сліз на очах не можна читати наступні рядки: «Тоді я у млості охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її руку до своїх грудей. Потім підвів маузер й нажав на скроню»...
Який жах! Син убиває рідну матір за ідею... Письменник доходить висновку: відданість ідеї роздвоює особистість, убиває почуття справедливості, добра, правди, руйнує людське «Я».А якщо ти взяв такий гріх на свою душу? То вже повна деградація людської сутності. Ось докази. Сучасність ліричний герой сприймає як «бенкет» щоправда дикої країни. Безумство і категоричність у діях — остання інстанція міркувань персонажа. Він зізнається в тому, що за суттю своєю бандит, інструмент. У його міркуваннях немає нічого людського. Важко зрозуміти таку людину. Убивати господарів, засуджувати невинних і після цього спокійно дивитися на ці портрети й не відчувати гнів, думати про те, що «я — чекіст, але й людина»... Хіба можна назвати людиною того, хто фізично (і морально теж!) знищив найдорожчу людину. Хто вбивав чоловіка і жінку, які в навколишніх ситуаціях намагалися розібратися за до релігії. Чекіста-фаната я сприймаю як звіра, дикого, хижого, в якого немає нічого святого. Він навіть не поховав матері... Виправдати його дії не можна. Закінчити свої роздуми хочу словами М. Жуменського: «Небагато є у світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких із вражаючою художньою силою були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у витворену революційними ідеями пастку».
Життя Тараса Шевченка — подвиг. Я часто замислююсь, чи може людина жити без мистецтва, без літератури, без пісні? Думаю, ні. Ким би вона не була, людина не може існувати без спілкування зі світом прекрасного.Багато митців, які своїм талантом зворушили людські серця, не дають нам цього зробити.Безсмертне ім’я Тараса Шевченка та його твори ось уже скільки років живуть у серцях народу, в його мріях і сподіваннях, пробуджуючи щирі й благородні почуття.Поет вийшов з народу, бачив його тяжке життя, гіркі сльози. Ці сльози сповнювали серце письменника ненавистю до гнобителів. Разом з тим, він безмежно любив свою Батьківщину, свою Україну, любив її народ і, дивлячись на його страждання, не міг мовчати.Все життя Тараса — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до світлого майбутнього, до повірити в свої сили, запалити в ньому вогонь ненависті до пригноблювачів.Два геніі мала Україна — пісню і поета Шевченка, рівного якому в історії духовності важко знайти. Він дорого заплатив за своє безсмертя. Доля з лишком відпустила йому страждань. Та він завжди лишався вірним своїй рідній Україні. Шевченко знав її минуле, бачив сучасне, і йому було гірко від того, що бачив