мій варіант відповіді, хоча на істину в останній інстанції не претендую:
У пролозі до твору "Дорогою ціною" для змалювання двох ворожих суспільних станів : панського і селянського Михайло Коцюбинський використав такий художній засіб як антитеза.
Наприклад, описуючи підневільних селян він каже так: "ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів", "робуче бидло", яке записане у "господарський інвентар дідича разом із волами й кіньми", "живий робочий інвентар-хлоп". Люди не витримували і втікали, але на таких втікачів організовувалися лови, а впійманого чекала лиха доля: "його оддавано в некрути, засилано на Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або з оголеною напівголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана.."
Самі ж пани є "власниками душ", які на противагу безправному селянину, могли собі дозволити таке відношення до звичайної людини, знаючи, що не понесуть за це ніякого покарання.
Протиставляється також те, що селяни, втікаючи у пошуках волі, залишали "на рідній землі все дороге, все миле серцю", безстрашно втікали "..туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні- то полягти кістками на вічний спочинок..." а пани "..найбільш боялись того неспокійного, вільнолюбного духу народного", готові на все, щоб не втратити незмірні скарби, "..які давала панові оброблена хлопом українська земля".
Народився в селі Сосниці Чернігівської губернії на Україні. Закінчив Глухівський вчительський інститут (1914). Учився в Київському університеті і Комерційному інституті в Києві. Викладав фізику, природознавство і гімнастику в гімназії (1914-1917). У 1920-1921 брав участь у створенні Київського відділу народного утворення, у 1921-1923 — на дипломатичній службі в Польщі і Німеччині. Вчився живопису в Мюнхені й у Берлінському художньому училищі. У 1923-1926 — художник-ілюстратор газети "Вісти ВУЦВК" у Харкові.
З 1926 — режисер-постановник на кіностудіях Одеси, Києва, Москви. У 1949-1951 і 1955-1956 — викладач ВГИКА. Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1940). Народний артист РСФСР (1950). Лауреат Ленінської премії (1959 — посмертно за літературний сценарій "Поема про море"). У 1957 Київській кіностудії художніх фільмів привласнене ім'я А. П. Довженко. У 1972 затверджена Золота медаль імені А. П. Довженко "За кращий військово-патріотичний фільм".
І напередодні першого знімального дня Довженко вмер у Москві, так і не одержавши дозволу повернутися на оспівану й оплакану їм Україну.
Відповідь:
мій варіант відповіді, хоча на істину в останній інстанції не претендую:
У пролозі до твору "Дорогою ціною" для змалювання двох ворожих суспільних станів : панського і селянського Михайло Коцюбинський використав такий художній засіб як антитеза.
Наприклад, описуючи підневільних селян він каже так: "ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів", "робуче бидло", яке записане у "господарський інвентар дідича разом із волами й кіньми", "живий робочий інвентар-хлоп". Люди не витримували і втікали, але на таких втікачів організовувалися лови, а впійманого чекала лиха доля: "його оддавано в некрути, засилано на Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або з оголеною напівголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана.."
Самі ж пани є "власниками душ", які на противагу безправному селянину, могли собі дозволити таке відношення до звичайної людини, знаючи, що не понесуть за це ніякого покарання.
Протиставляється також те, що селяни, втікаючи у пошуках волі, залишали "на рідній землі все дороге, все миле серцю", безстрашно втікали "..туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні- то полягти кістками на вічний спочинок..." а пани "..найбільш боялись того неспокійного, вільнолюбного духу народного", готові на все, щоб не втратити незмірні скарби, "..які давала панові оброблена хлопом українська земля".
Тобто, змальовано образи раба і його господаря.
Пояснення:
З 1926 — режисер-постановник на кіностудіях Одеси, Києва, Москви. У 1949-1951 і 1955-1956 — викладач ВГИКА. Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1940). Народний артист РСФСР (1950). Лауреат Ленінської премії (1959 — посмертно за літературний сценарій "Поема про море"). У 1957 Київській кіностудії художніх фільмів привласнене ім'я А. П. Довженко. У 1972 затверджена Золота медаль імені А. П. Довженко "За кращий військово-патріотичний фільм".
І напередодні першого знімального дня Довженко вмер у Москві, так і не одержавши дозволу повернутися на оспівану й оплакану їм Україну.