«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.
Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
Природу.