Леся Українка - справжнє ім’я: Лариса Петрівна Косач-Квітка— українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. 1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом.
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї службовця. У 1873 -1877 рр. вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, подальшу освіту вона здобувала самотужки. Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою повість «Людина», був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря».
Що таке щастя? Щось матеріальне, дорогоцінне чи, навпаки, звичайне і повсякденне? Мабуть, щастя — це мрія, що не має форми та матерії. Не завжди у нас успіх — щось конкретне, інколи ми розчаровуємось, бо те, про що мріємо виявляється химерним. Тому й дивним видається уявлення про щастя селян з казки О. Стороженка «Скарб». Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі, відкривала рота, щоб лише попоїсти. Хибну думку породила заздрість, а вона, як відомо, присипляє здоровий глузд. Я вважаю, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя. Така залежність, мабуть, була і в Павлуся.
А якби він не знайшов дружини, яка б не тільки кохана його, а й була йому матір’ю, якби золоті монети не сипалися на нього просто і неба, якби… Тоді Павлуся навряд чи вважали б щасливим, яким він, власне, і не був. Уявіть собі, що у вас немає друзів, з якими можна було б безтурботно повторити; вам навіть нічого згадати, бо ви не висовували носа далі своєї хатини, відчуття кохання до вас теж ніколи не прийде, бо для того, щоб щось отримати, — треба щось віддати. А що віддав головний герой твору, за що йому таке щастя? Оже, Павлуша цінував, що має, і тому фортуна була уважною до нього? Є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недоїдають, але вважають себе щасливими, тому що Бог подарував їм кусень хліба. Хлопець дивується, чому його дівчина зраділа оберемку волошок.
«Це ж не троянди», — подумає ній. А дівчина закохана, бажана, тому й щаслива.
Так що ж може зробити нас щасливими? У багатьох в уяві виникають різні рази: гроші, дружина-красуня, прибуткова робота, кар’єра, чарівні дітки-янголятка… Лише потім ми згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, любов… Про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій люблячому серцю.
Безумовно, щастя вимірюється не в доларах, а в моментах, коли на душі так добре, що виростають крила. Ми самі є його творцями. Тому, якщо хочеш бути щасливим — будь!
Леся Українка - справжнє ім’я: Лариса Петрівна Косач-Квітка— українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. 1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом.
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї службовця. У 1873 -1877 рр. вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, подальшу освіту вона здобувала самотужки. Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою повість «Людина», був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря».
Що таке щастя? Щось матеріальне, дорогоцінне чи, навпаки, звичайне і повсякденне? Мабуть, щастя — це мрія, що не має форми та матерії. Не завжди у нас успіх — щось конкретне, інколи ми розчаровуємось, бо те, про що мріємо виявляється химерним. Тому й дивним видається уявлення про щастя селян з казки О. Стороженка «Скарб». Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі, відкривала рота, щоб лише попоїсти. Хибну думку породила заздрість, а вона, як відомо, присипляє здоровий глузд. Я вважаю, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя. Така залежність, мабуть, була і в Павлуся.
А якби він не знайшов дружини, яка б не тільки кохана його, а й була йому матір’ю, якби золоті монети не сипалися на нього просто і неба, якби… Тоді Павлуся навряд чи вважали б щасливим, яким він, власне, і не був. Уявіть собі, що у вас немає друзів, з якими можна було б безтурботно повторити; вам навіть нічого згадати, бо ви не висовували носа далі своєї хатини, відчуття кохання до вас теж ніколи не прийде, бо для того, щоб щось отримати, — треба щось віддати. А що віддав головний герой твору, за що йому таке щастя? Оже, Павлуша цінував, що має, і тому фортуна була уважною до нього? Є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недоїдають, але вважають себе щасливими, тому що Бог подарував їм кусень хліба. Хлопець дивується, чому його дівчина зраділа оберемку волошок.
«Це ж не троянди», — подумає ній. А дівчина закохана, бажана, тому й щаслива.Так що ж може зробити нас щасливими? У багатьох в уяві виникають різні рази: гроші, дружина-красуня, прибуткова робота, кар’єра, чарівні дітки-янголятка… Лише потім ми згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, любов… Про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій люблячому серцю.
Безумовно, щастя вимірюється не в доларах, а в моментах, коли на душі так добре, що виростають крила. Ми самі є його творцями. Тому, якщо хочеш бути щасливим — будь!