Встановіть послідовність подій у повісті М. Павленко Русалонька...

1.Повернувшись у сьогодення, Софійка із Сашком зустріли у дворі старця, який сказав їм: "Те, що належить, ви зробили..."

2.Наступного дня Толик привів покупців. Як не впиралася Олена, онук уперто вихваляв хатину перед покупцями...

3.Поки Юзя приходила до тями від щастя, юнак схопив її разом з валізкою на руки й рушив удвір... - Мамо, це моя наречена!...

Час, зображений у повісті «Блакитна дитина», охоплює дуже складний період нашої історії від кінця 20-х років до 1941року. Образ часу, духу епохи, соціальний аспект раннього періоду свого життя, який припав на непростий час 1920—30-х років, висвітлений письменником своєрідно.А. Дімаров, зображуючи світ очима Толика, через художні деталі висвітлює ту тяжку епоху.Спогади подаються через призму дитячого сприйняття. Тому для Толі їхня убога хата, напівголодне існування (сусіди держали корів, свиней, а в їхній сім’ї був тільки невеличкий город), тяжка праця матері — все це не здавалося малюкові чимось неприродним.З інтер’єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів. Але, як ми бачимо, не лише горе, але й дитячі радощі зображені у творі.Головний герой Толя із когорти таких шибеників, Федько В.Винниченка, Том Сойєр Марка Твена чи Нестайкові тореадори. Він пустун і вигадник: то залізе у чужий сад, то набере до рота жабенят. Не всі його витівки такі безневинні: дядько Матвій ледве не переламав собі ребра, потрапивши у яму, викопану Толею, тай стрілянину у брата з рогатки не назвеш хорошим вчинком. Таких пригод із головним героєм трапляється безліч. Про це з іронією пише автор: «… і нечиста сила їх не бере, і Божа сила не б’є, набридли вони, мабуть, і Богу, і чорту гірше, ніж своїм батькам».Описуючи пригоди Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур’ян на городі. Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. Щоправда, рубаючи підряд і бур’ян, і помідори. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж до матері, як не він. Водночас у Толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний, розбишакуватий.Він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без того бідній матері, наприклад, зрізавши ґудзики з її єдиного святкового плаття і програвши їх, чи розваливши комин, б’ючись з братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року. Якби не любов до книжки, яка заполонила все єство Толі, скерувала його бурхливу уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього.Книжка приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. З до фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро і перемагає зло. Важливі морально-етичні принципи і закони формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. Вона стане незамінним товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому дорослому житті.Великий вплив на Толю має і мати, яка прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. Власним прикладом чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне залишатися людиною. Основи сімейного виховання базувалися в сім’ї Толі на повазі до праці, до старших, на совісті.Отже, Толя робить чимало помилок, поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління, він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає прикрощів іншим.

Літературний рід: лірика.
Жанр: романс (він став популярною народною піснею).
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.
Віршовий розмір: ямб.
 Вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання — над усе. Продовжуючи народнопісенну тра­дицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»:Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!Численні персоніфікації (напиклад, у п’ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Проступає у вірші і традиційний для поета контраст («Гори! — життя єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла»). Він особливо підсилює, за­гострює спалах радості, кохання.