Як описує героїню Барбара Космовська?

Не копай (не рий) іншому ями, бо сам у неї впадеш. Хто іншому (другому) яму копає, той у неї сам попадає. Хто іншим лиха бажає, сам лихо має. Не роби нікому того, що тобі не мило. Чого сам собі не зичиш, того і другому не жадай. 
Шкода нікому не мила. 
Що мені нині, то тобі завтра. — Нині мені, а завтра тобі. 
Що тобі не мило, і людям не зич. 
Є каяття, та нема вороття. 
Що посієш, те й пожнеш. 
Над товаришем не смійся, бо над собою заплачеш. 
Із чим прийдеш, із тим і підеш. 
Куди дерево підрубане, туди воно й пада. 
Поганий чоловік не проживе в добрі свій вік. 
Злодія любить — себе губить. 
Погана людина, погана й душа. 
Злий чоловік зліший вовка. 
Лихий чоловік у громаді, що вовк в отарі. 
Хоч одягне вовк і овечу шкуру, а все вовком буде. 
Як Рябка годують, так Рябко й гавка. 
З добрим поживеш — добре й переймеш, з лихим зійдешся — й свого позбудешся. 
Розжалівся, як вовк над поросям: від'їв ноги та й плаче. 
Чорт із чортом братались, поки обидва у яму попались. 
Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш. 
Вовчу думку має. — Думає по вовчому. — Вовк, то вовче й думає. 
Гадина в його словах дихає. 
Гадину за пазухою має. 
Добрий пес лучший, як злий чоловік. 
Лихий доброго попсує. Послухавши жука завжди в гною будеш. 
Чим горщок накипів, тим буде смердіти. 
Бережись козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усіх боків 
Доброго добре всі вспоминають, а лихого ніколи не забувають 
Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла й сподівайся. 
Світ не без добрих людей, та й свинота не звелася. 
Хочеш собі добра, не роби нікому зла 
Де є добрі люде, там біди не буде. —Доброго тримайся, поганого цурайся 
Хто добре робить, тому зло не шкодить. 
— Хто за добро не дає дяки, той не варт і здохлої собаки. 
— Хто не робить добре людям, той і сам себе не любить. 
Злий спить, зле йому й сниться. 
Злий злого не поправить. 
- Злий їздець і найкращого коня з'їжджу є. 
- Злий чоловік гірший вовка. 
- Злі компанії, і доброго чоловіка зіпсують. 
- Злість відкриває рот, а закриває очі 
- Злому добра не ради, бо не подякує. 
- Злому чоловікові не наука 
ані слава, лиш біда та кара. -І тим зле і там недобре. 
- Краще зло терпіти, ніж його творити. 
На злого чоловіка і собака бреше. 
- Не роби нікому зла, бо помста 
в десять раз більша бува. Не штука злим бути, а ти 
будь добрим. 
- Однією ногою вже в гробі стоїть, а ще зло творить. 
- Сам мужичок, як кулачок, а зла, як у козла. Таке-то зле око: на зелений ліс зів'яне. 
- Хто не зазнав зла, не вміє шанувати і добра. Бережить козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усія боків. 
- Лихе доброго не любить. 
- Від собаки києм одженешся, від чорта відхрестишся, а від лихого не відчепишся. 
- Лиха собака з плоту не згине. Лихому чоловікові і в гостині не догодиш. Нема лісу без вовка, а села 
без лихого чоловіка. Не той лихий, хто кричить, а той, хто мовчить. Сердитий, бо давно битий. 
- Сердитась баба на діда, а він того не відав. Через те вона худа, що сердита така.3 годов назад от Диляра Рахматуллина

Відомий український педагог В. Сухомлинський вважав, що казки, прочитані в дитячому віці, назавжди відкладають у серці «зернятка лю­дяності, з яких складається совість». Ви, напевно, теж помітили, що каз­ки приносять не лише естетичне задоволення, а й змушують нас замис­литися над проблемами реального життя — вибором друзів, поведінки, правильного рішення. До таких роздумів спонукала нас казка І. Франка «Фарбований Лис».Хвалькуватість та зарозумілість Лиса, його користолюбство, нечес­ність, хитрування, пихатість — ось риси вдачі цього казкового персона­жу, які викликають, окрім сміху, ще й осуд.Літературні казки подібні до народних. Однак у літературної казки є свої особливості. Оповідь літературної казки підпорядкована автор­ській волі, і в цьому її головна ознака.Сюжет твору може бути досить відомий, але його тлумачення, худож­нє наповнення, характеристика обставин та персонажів належить автору. Читач бачить те, що відбувається, очима автора, який ділиться з нами життєвими Остаточний висновок з того, що відбува­лося в казці, також робить автор.Ще одна особливість літературної казки — не традиційна для жанру казки мова зі сталими зворотами, а індивідуальна, авторська. В І. Фран­ка вона витончена, барвиста і трохи іронічна, пересипана народними приказками.