Як починається повість? Яким постає перед нами головний герой Клим Джура? 2.Чому Клим не намагався дати відсіч Сашкові, адже вони були ровесниками? 3.Чому саме Клим потрапляє до ТТБ? 4.Чому Климові не відразу повідомили, що саме він має робити, підписавши угоду? 5.Як сам Клим пояснює, чому він погодився піти на таємну операцію? 6. Як повівся Клим у банку? 7.Яке відкриття зробив для себе Клим після цієї операції? 8.Як тепер поводиться Клим по відношенню до Кактуса? 9.Чи було ще страшно Джурі після цієї пригоди? 10. Якби ви не знали Клима таким, як на початку повісті, ви могли б про нього сказати, що він – боягуз? 11.Що до Джурі перебороти свій страх? 12.Тож, із ким головний герой боровся протягом усього твору? 13. Чи дозволить Клим Джура тепер, після такої пригоди, кому-небудь ображати чи принижувати себе? 14.Чи можна сказати, що після усіх цих пригод Клим став безстрашним, і він ніколи не відчуватиме страх? 15.Чого вчить цей твір?

Галя мріяла тільки про чесне господарське життя, у своєму домі сама все робила з радістю: «І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?» Дівчина щиро вірила, що коханням відверне Чіпку від злодійства, але боротьбу за нього вона програла — останній злочин Чіпки не пережила, збожеволіла і вчинила самогубство.Ідеєю шукання правди освітлений у романі й образ Христі. Сирота змалку, вона на все життя залишилася доброю й співчутливою людиною. Одружившись із Грицьком, Христя зажила в родинному затишку. Проте чи було її існування по вінця наповнене спокоєм? Ні, передусім тому, що її чоловік не співчував людям, був байдужим та егоїстичним. Христя відчувала, що Грицько при потребі може зректися правди й легко змиритися з кривдою. 
Відповідь дала →"Rin348"

Захар Беркут - се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. ..А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки. Коли було настане час, між зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут з своїм наймолодшим сином Максимом іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками. Правда, чисті та прості звичаї тодішнього народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і ненастанна, та зовсім не надсильна праця - все те вкупі хоронило людей від частих і заразливих хороб. Зате частіше лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут...
...Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік може помагати іншим. Коли він став для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!" Ті слова - то була провідна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав він з поглядом на добро і хосен інших, а поперед усього громади...