Схарактеризувати Климка з твору Гр. Тютюника пропоную так: Климко - головний персонаж твору Г. Тютюника "Климко". Це мала дитина, що є знедоленою сиротою. Роки дитинства хлопця прийшлися на часи страшної та кривавої війни. Про його поневіряння каже і зовнішність: "Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці". Ця війна не знищила його духовно, навпаки, загартувала, надала сили та залізної волі. Климко є вірним приятелем, щирим товаришем, співчутливою людиною. Він мав притулок і поділився ним, здавалося б, з зовсім чужою людиною. Його серце сповнене доброти та співчуття. Хлопець знає, що таке голод, тому вирушає у тяжку дорогу по сіль. Маленький лицар зустрічається в обличчя з небезпекою, знайомиться з хорошими людьми, які допомагають йому так само віддано, як і він своїм товаришам. Він знає, що його чекають. Тому, зібравши всі сили та волю, йде, несучи важкий мішок. Проте, не судилося цій мужній людині побачити вільне життя. Климко - символ мужності та хоробрості, надій та віри.
Роман у віршах "Маруся Чурай" — твір панорамно-масштабний. З величезної кількості подій кипучого політичного і культурного життя України XVII століття Ліна Костенко вихопила один маленький острівець — драму окремої особистості, а висвітлила трагедію цілого народу, показала болі сучасника і страх народу перед майбутнім. Роман присвячений легендарній Марусі Чурай. Показуючи життя українських міст і сіл часів Богдана Хмельницького, авторка створює широку галерею народних образів. Роман виховує в читачів почуття любові до свого народу. Стародавнє місто Полтава в романі постає як символ рідної землі, як місто відважних людей, що не пошкодують свого життя заради рідної землі та народу. Вони мужньо боронять місто, самовіддано захищають свою честь, совість, мову і культуру. Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спинами героїв. Історія народу України переплетена із сюжетною лінією життя Марусі. Увесь твір перейнятий почуттям любові до рідної землі, яка постає перед нами не тільки діамантово-переливними малюнками пейзажів, а передусім строкатою мозаїкою людських доль (як історичних, так і вигаданих), що, взяті разом, становлять історію народу.
Образ Марусі Чурай тісно пов'язаний із образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює у піснях. Маруся виросла в сім'ї, де шанувалася любов до Вітчизни, уболівали за щастя народу. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом. Вона мудра і добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. У її образі втілено найкращі риси українських дівчат.
Болить за Вітчизну і палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана зі звісткою про небезпеку, яка нависла над піснею рідного краю — над Марусею Чурай. Добре розуміє і Богдан Хмельницький, що важить для держави народна пісня. Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні, — Що помагає не вгашати духа.
Як не співцями створені пісні?
Без історичної пам'яті про боротьбу і подвиги предків любов до Вітчизни всихає, як дерево без кореня. Ліна Костенко не обминає і чорних сторінок історії України. Пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневенького, Наливайка, Пашпока, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Народ у романі є і творцем історії, і безстороннім її суддею. На прикладах кращих його представників ми вчимося мужності, мудрості, любові до Вітчизни, до свого народу, вчимося не допускати зради і несправедливості.
"Маруся Чурай" — це народне життя у строкатому його повнокров'ї. Побут, звичаї, вірування — все дихає народністю, все живе. Роман змальовує події нашої далекої історії, але цілком сучасний, бо в ньому порушено такі проблеми, які хвилюють нас і сьогодні. У нас виникає потреба до рідній землі відродитися у красі й славі, а народові стати гідним і рівноправним серед інших народів.
Климко - головний персонаж твору Г. Тютюника "Климко". Це мала дитина, що є знедоленою сиротою. Роки дитинства хлопця прийшлися на часи страшної та кривавої війни. Про його поневіряння каже і зовнішність: "Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці". Ця війна не знищила його духовно, навпаки, загартувала, надала сили та залізної волі. Климко є вірним приятелем, щирим товаришем, співчутливою людиною. Він мав притулок і поділився ним, здавалося б, з зовсім чужою людиною. Його серце сповнене доброти та співчуття. Хлопець знає, що таке голод, тому вирушає у тяжку дорогу по сіль. Маленький лицар зустрічається в обличчя з небезпекою, знайомиться з хорошими людьми, які допомагають йому так само віддано, як і він своїм товаришам. Він знає, що його чекають. Тому, зібравши всі сили та волю, йде, несучи важкий мішок. Проте, не судилося цій мужній людині побачити вільне життя. Климко - символ мужності та хоробрості, надій та віри.
Образ Марусі Чурай тісно пов'язаний із образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює у піснях. Маруся виросла в сім'ї, де шанувалася любов до Вітчизни, уболівали за щастя народу. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом. Вона мудра і добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. У її образі втілено найкращі риси українських дівчат.
Болить за Вітчизну і палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана зі звісткою про небезпеку, яка нависла над піснею рідного краю — над Марусею Чурай. Добре розуміє і Богдан Хмельницький, що важить для держави народна пісня. Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні, — Що помагає не вгашати духа.
Як не співцями створені пісні?
Без історичної пам'яті про боротьбу і подвиги предків любов до Вітчизни всихає, як дерево без кореня. Ліна Костенко не обминає і чорних сторінок історії України. Пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневенького, Наливайка, Пашпока, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Народ у романі є і творцем історії, і безстороннім її суддею. На прикладах кращих його представників ми вчимося мужності, мудрості, любові до Вітчизни, до свого народу, вчимося не допускати зради і несправедливості.
"Маруся Чурай" — це народне життя у строкатому його повнокров'ї. Побут, звичаї, вірування — все дихає народністю, все живе. Роман змальовує події нашої далекої історії, але цілком сучасний, бо в ньому порушено такі проблеми, які хвилюють нас і сьогодні. У нас виникає потреба до рідній землі відродитися у красі й славі, а народові стати гідним і рівноправним серед інших народів.