Історія Алі. Пригоди й знайомство з карїнею Недоладія Зустріч з Недоладьком Розповідь про країну Завзята Аля Дивування дівчинки Ближче знайомство с країнею і Недорадником Дорога до замку Недороля Десятого Ризикування життям Зустріч з королем Недоролем Державна таємниця Побудова Недоладії Перший Недорадник До Недоштанькові Зачарований будинок Чарівна книжка Справаномер Завзята Аля другий раз Полон Першого Недорадника Підпис Недороля наказ про Алину У підземеллі Дивна розмова уві сні У підземеллі Недороль Десятий До Алі від Недопопелюшки Зламанний годінок назавжди Пригоди на пошуку стрілки Перший Недоарданик за г"ратами Забування друзів Подарунок Алі Домалювання Недорадника Повернення Алі додому, після добрих і завзятих справ
«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Пригоди й знайомство з карїнею Недоладія
Зустріч з Недоладьком
Розповідь про країну
Завзята Аля
Дивування дівчинки
Ближче знайомство с країнею і Недорадником
Дорога до замку Недороля Десятого
Ризикування життям
Зустріч з королем Недоролем
Державна таємниця
Побудова Недоладії
Перший Недорадник
До Недоштанькові
Зачарований будинок
Чарівна книжка Справаномер
Завзята Аля другий раз
Полон Першого Недорадника
Підпис Недороля наказ про Алину
У підземеллі
Дивна розмова уві сні
У підземеллі Недороль Десятий
До Алі від Недопопелюшки
Зламанний годінок назавжди
Пригоди на пошуку стрілки
Перший Недоарданик за г"ратами
Забування друзів
Подарунок Алі
Домалювання Недорадника
Повернення Алі додому, після добрих і завзятих справ
«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Объяснение: