Тарас Григорович Шевченко ( великий Кобзар) - видатний український поет. Його твори відомі на весь світ. Народився Кобзар 9 березня 1814 року у селі Моринцях на Черкащині. У 24 роки його було викуплено з кріпацтва. У 1840 році світ уперше побачив книгу, яку запам'ятають назавжди. Цю книгу Шевченко назвав "Кобзар". Наприклад у Франції знають 4 українських людей - Шевченка, Кличка, Шептуху і Мартиновську. Ці люди або спортсмени, або поети, або кухарі. Тарас Григорович Шевченко помер 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі. Поховано Кобзаря в Україні, за його бажанням на Чернечій горі, яка зараз зветься Тарасовою.
Композиція повісті "Людина" суттєво відрізняється від притаманних українській літературі другої половини XIX ст. зразків, які передбачали стрункий сюжет, об'єктивну манеру оповіді. Твір О. Кобилянської малоподійний, побудований переважно на роздумах і переживаннях головної героїні. Мова твору вишукана, часто з елементами публіцистичного і навіть наукового стилів, що також збагатило художні особливості прози письменниці.
Роль публіцистичних матеріалів
Повість О. Кобилянської «Людина» — художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого — розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо «романом ідей».
Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами з філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва. Йдеться про освіту жінок.
Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості «в ...глибокім сні остаються» і «мало журяться про свою самостійність!..» А якщо хто з жінок «старається збудити сонну сестру», то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх ...яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се — знання!..»
Втративши нареченого, Олена говорить батькові: «Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе Ніколи не буду жити брехнею... Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини...»
Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням.
Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.
В одному з листів до Осипа Маковея (1895 р.) письменниця писала: «Для мене питання жіноче —точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду,.як "Людина"».
Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.
Наприклад у Франції знають 4 українських людей - Шевченка, Кличка, Шептуху і Мартиновську. Ці люди або спортсмени, або поети, або кухарі.
Тарас Григорович Шевченко помер 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі. Поховано Кобзаря в Україні, за його бажанням на Чернечій горі, яка зараз зветься Тарасовою.
Відповідь:
Композиція повісті "Людина" суттєво відрізняється від притаманних українській літературі другої половини XIX ст. зразків, які передбачали стрункий сюжет, об'єктивну манеру оповіді. Твір О. Кобилянської малоподійний, побудований переважно на роздумах і переживаннях головної героїні. Мова твору вишукана, часто з елементами публіцистичного і навіть наукового стилів, що також збагатило художні особливості прози письменниці.
Роль публіцистичних матеріалів
Повість О. Кобилянської «Людина» — художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого — розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо «романом ідей».
Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами з філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва. Йдеться про освіту жінок.
Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості «в ...глибокім сні остаються» і «мало журяться про свою самостійність!..» А якщо хто з жінок «старається збудити сонну сестру», то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх ...яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се — знання!..»
Втративши нареченого, Олена говорить батькові: «Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе Ніколи не буду жити брехнею... Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини...»
Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням.
Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.
В одному з листів до Осипа Маковея (1895 р.) письменниця писала: «Для мене питання жіноче —точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду,.як "Людина"».
Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.