Як ви вважаєте, хто головний герой повісті — Остап чи Соломія?
— Які другорядні персонажі є у творі? Яка їхня роль у розкритті теми,
ідеї, образів головних героїв?
— До речі, критики закидали М. Коцюбинському, що ці образи
невмотивовані, недостатньо художньо виписані і ледь не зайві. А ви
як вважаєте?
— Які образи можна вважати символічними, алегоричними?
твір Дорогою ціною
У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»
Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.
Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя. {
Художні особливості думи 1
Епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води».
Метафора: «сльозами проливали» .
Повтори: «…стояла темниця кам’яная»; «…козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «…дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка».
Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «…Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!».
Риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?»Балада «Бондарівна»У баладі розповідається, що в «містечку Богуславку…гуляла Бондарівна, як пишная пава». Серед дівчат була й Бондарівна, коли до них підійшов пан Каньовський. Він обійняв, а потім ще й поцілував Бондарівну, на що дівчина відповіла, що пан «не годен» її цілувати, а тільки «роззувати!» Добрі люди шепнули Бондарівні, щоб вона тікала. Бігла дівчина «з високого мосту, …помежи домами, А за нею два жовніри 3 голими шаблями». Коли спіймали Бондарівну й привели до пана, той наказав вибирати: чи з ним жити, чи в сирій землі гнити. Дівчина вибрала останнє, і Каньовський її застрелив. А батькові давав таляри «за хорошу дочку».Ой вдарили в усі дзвони,
Музики заграли,
А вже дівку Бондарівну
Навіки сховали.У творі висловлюється захоплення гордою дівчиною, яка не захотіла з нелюбом жити, не здалася, і осуд жорстокого пана-вбивці. Балада побудована на діалогах, із використанням повторів, звертань, окличних речень, порівнянь та епітетів.
Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.
Художні особливості твору
Порівняння: «Там гуляла Бондарівна, як пишная пава», «Межи ними Бондарівна, як сива голубка!».
Риторичні оклики: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!», «Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!», «Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!», «Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!», «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!», «Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!», «Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!», «А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!».
Звернення: «Тікай, тікай, Бондарівно…», «А чи волиш, Бондарівно?..», «Ой волію ж я, пан Каньовський…», «Оце ж тобі, старий Бондар…», «Бондарівно, моя донька…».
Повтори: «Тікай, тікай…», «…хорошая» хорошого…», «старий Бондар…».
Риторичні запитання: «А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?».
Епітети: «добрі люди», «сира земля».
Гіпербола: «ударили в усі дзвони».
Як на мене, зрада завжди буде зрадою, тобто, якщо хтось є зрадником, то такій людині не слід довіряти. І неважливо, чи зрадив він людину або свою державу: якщо людина здатна на зраду, то вона є "гнилою" у будь-якому разі.
Як на мене, єдина різниця полягає у тому, що державна зрада - це злочин, який суворо карається законом, що прописано у Конституції. Зрада ж людини - це поганий вчинок, за який не посадять до в'язниці, але від цього цей вчинок не стає менш огидним.
Коли одна людина зраджує іншу - вона нібито відміняє, закреслює все те, що поєднувало її з цією людиною. Продовжувати будь-які стосунки зі зрадником - це ризикувати бути зрадженим знов і знов. Як на мене, зрада не буває дрібною або неважливою. Не можна бути трошки зрадником. В таких випадках зазвичай кажуть, що жінка не можна бути "трохи вагітною". Так і зі зрадою: або зрадив, або ні. Третього, як кажуть, не надано. Таким чином, будь-яка зрада, як держави, так і людини - це огидне явище.