Тема “Ой у лузі червона калина…”: зображення суму України за синами-українцями, які потерпають у неволі в московських кайданах; битва січовиків із ворогом за визволення полонених.
Ідея “Ой у лузі червона калина…”: уславлення мужності, відваги січових стрільців — оборонців України.
Основна думка “Ой у лузі червона калина…”: єдність, мужність, волелюбність, вміння захищати рідний край, прийти на до браттям, які перебувають у небезпеці — ось основні риси січових стрільців-захисників.
Художні засоби “Ой у лузі червона калина похилилася” • повторення: «А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо»; • метафора: «Україна зажурилася»; • звертання: « червона калино», «славна Україно»; • епітети: «кривий тан», «московські кайдани», «золотистий лан», «буйнесенький вітер»; • риторичні оклики: «А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»; «То прославить по всій Україні січових стрільців!».
В Іваничівському районі Волині, у невеличкому селі Будятичах, що фактично на околиці шахтарського Нововолинська, є цілюще джерело.
З’явилося воно давним-давно – збереглися відомості, що та водичка особливо допомагала знедоленим людям за часів панщини. Й тепер допомагає кожному, хто вірить у її життєдайну силу. Комусь – покращує зір, комусь – лікує нирки, шлунок чи серце, комусь гоїть важкі рани. Є навіть відомості, що вона помічна при псоріазі.
За переказами, у 1637 році над цим джерелом з’явилася ікона Божої Матері. Люди вклякали перед нею на коліна. Та хто не намагався той образ взяти, він «відходив». Почули про Богородицю, що «стоїть» над водою, дві сирітки з ближнього села. Прийшли до джерела, поклонилися, поцілували ікону – й вона «далася» дітям у руки. Дівчатка занесли її до храму.
Джерело пульсувало із землі – й до нього линули люди. Стежку топтали через панське поле. То хазяїн взяв овечі шкури, закрив ними джерело й зверху засипав. Земля точити воду перестала. Пан, втішений, ліг спати. А на ранок прокинувся незрячий. Страх його охопив. На другу ніч сниться йому сон: являється Богородиця й каже, що зцілиться, як тільки вмиється водою із загубленого ним потічка. Тільки відновили джерело і пан промив очі – зір відразу повернувся. А на місці, де сталося диво, він звелів поставити капличку.
Минали століття, а стежка до святині не заростала. У комуністичні часи атеїсти джерело й капличку теж вирішили знищити. Тільки невдовзі в родинах безбожників, котрі посягнули на святиню, почали ставатися одне за одним нещастя. А люди ходити до потічка не перестали. Крадькома, серед ночі, пробиралися до цілющої води, руками копали рівчачок, аби вмитися й напитися.
Тепер на тому місці криничка та капличка, а біля них – будятичівська ікона, різьблена на камені. Неподалік – невеличкий басейн, де можна зануритися у святу воду, й пам’ятний знак на честь Небесної сотні. Тут постійно лунає молитва – хтось просить заступництва Матінки Божої, а хтось – дякує за милість і до
Тема “Ой у лузі червона калина…”: зображення суму України за синами-українцями, які потерпають у неволі в московських кайданах; битва січовиків із ворогом за визволення полонених.
Ідея “Ой у лузі червона калина…”: уславлення мужності, відваги січових стрільців — оборонців України.
Основна думка “Ой у лузі червона калина…”: єдність, мужність, волелюбність, вміння захищати рідний край, прийти на до браттям, які перебувають у небезпеці — ось основні риси січових стрільців-захисників.
Художні засоби “Ой у лузі червона калина похилилася” • повторення: «А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо»; • метафора: «Україна зажурилася»; • звертання: « червона калино», «славна Україно»; • епітети: «кривий тан», «московські кайдани», «золотистий лан», «буйнесенький вітер»; • риторичні оклики: «А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»; «То прославить по всій Україні січових стрільців!».
З’явилося воно давним-давно – збереглися відомості, що та водичка особливо допомагала знедоленим людям за часів панщини. Й тепер допомагає кожному, хто вірить у її життєдайну силу. Комусь – покращує зір, комусь – лікує нирки, шлунок чи серце, комусь гоїть важкі рани. Є навіть відомості, що вона помічна при псоріазі.
За переказами, у 1637 році над цим джерелом з’явилася ікона Божої Матері. Люди вклякали перед нею на коліна. Та хто не намагався той образ взяти, він «відходив». Почули про Богородицю, що «стоїть» над водою, дві сирітки з ближнього села. Прийшли до джерела, поклонилися, поцілували ікону – й вона «далася» дітям у руки. Дівчатка занесли її до храму.
Джерело пульсувало із землі – й до нього линули люди. Стежку топтали через панське поле. То хазяїн взяв овечі шкури, закрив ними джерело й зверху засипав. Земля точити воду перестала. Пан, втішений, ліг спати. А на ранок прокинувся незрячий. Страх його охопив. На другу ніч сниться йому сон: являється Богородиця й каже, що зцілиться, як тільки вмиється водою із загубленого ним потічка. Тільки відновили джерело і пан промив очі – зір відразу повернувся. А на місці, де сталося диво, він звелів поставити капличку.
Минали століття, а стежка до святині не заростала. У комуністичні часи атеїсти джерело й капличку теж вирішили знищити. Тільки невдовзі в родинах безбожників, котрі посягнули на святиню, почали ставатися одне за одним нещастя. А люди ходити до потічка не перестали. Крадькома, серед ночі, пробиралися до цілющої води, руками копали рівчачок, аби вмитися й напитися.
Тепер на тому місці криничка та капличка, а біля них – будятичівська ікона, різьблена на камені. Неподалік – невеличкий басейн, де можна зануритися у святу воду, й пам’ятний знак на честь Небесної сотні. Тут постійно лунає молитва – хтось просить заступництва Матінки Божої, а хтось – дякує за милість і до