Якими рисами характеру і героїчними вчинками героїня кримськотатарської літератури Гульджемал (оповідання «Дівчина-левиця» І. Гаспринського) подібна до національної героїні Франції Жанни д’Арк? ХЕЛМ МИ
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.
Аліса — семирічна дівчинка, якій наснилися пригоди в підземній Країні чудес і Задзеркаллі, де вона зустрілася з різноманітними казковими і фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці і весь час спантеличують розумну юну вікторіанку. Будучи втіленням всіх дитячих вікторіанських чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, відчуття власної гідності, Аліса одночасно зберігає в собі ту безпосередність і душевну відвертість. Світ нонсенсу, куди потрапляє Аліса, часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, прискіпливі, дратівливі і образливі, проте їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися з ситуацією, зуміти перевести розмову на іншу тему, дивуючись дивацтву світу, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його дивність і уявну нез’ясовність, у світі Чудес і Задзеркалля царює своя бездоганна логіка. Це світ, де все розуміється буквально, де метафора позбавляється свого переносного значення, внаслідок чого каламбур таким навіть не відчувається, де парадокс виявляється результатом бездоганної логічної побудови. У забавних же пародійних віршах, що рясно зустрічаються в тексті, в знайомих за оригіналом логічних і граматичних зв’язках раптом виявляються зовсім інші, а то й просто безглузді слова. Вона смілива, дотепна та допитлива. Її цікавить геть усе, що відбувається навколо. У неї розвинена фантазія. Також вона помічає усе навкруги, часто акценуючи увагу на важливих речах і мінімальних деталях...
