Деякі люди вважають, що літературна класика є нецікавою та важкою для читання й розуміння. Проте, коли класичний твір стає бестселером усіх часів, тут є про що посперечатися. Моя улюблена книга – роман М.Мітчелл «Занесені вітром», а улюблений герой художньої літератури взагалі - його головна героїня Скарлет О’Хара. Читаючи цей твір, ми переносимося у ХІХ століття, де проживаємо разом із квітучою, повною енергії, сили та завзяття жінкою сповнені драматизму події її життя. Скарлет – дитина з багатої родини Півдня Сполучених Штатів. У дитинстві вона ніколи не знала, що таке голодувати або жити у злиднях. Атмосфера в родині була сповнена любові, теплих почуттів, повагою її членів один до одного. Її молоді роки – це нескінченне свято балів, вечірок та барбікю з численними шанувальниками. Найбільшою проблемою Скарлет було обрати сукню, в якій би вона б виглядала найбільш привабливою. Усе змінила громадянська війна у Штатах. Увесь світ, до якого звикла Скарлет, світ, у який вона вірила, перетворився на попіл та важкі спогади. Місяці в Атланті в очікуванні атак ворога, все більше поганих звісток, усе менше їжі та надії, хвилювання за коханого чоловіка на фронті, його вагітна жінка, за якою довелося доглядати Скарлет… Далі – втеча з палаючого міста зі слабкою Мелані та її щойно народженим малюком, страх та паніка… Неабияка мужність, витримка та оптимізм потрібен, щоб винести все це на своїх плечах, заглядаючи в очі смерті, зуміти піти вперед, не обертаючись назад, назустріч новим перешкодам, щоб їх здолати. Смерть матері – то найбільший удар для Скарлет, але вона витримала і його, бо зрозуміла, що неможна жити минулим. Треба збирати сили, щоб стати на ноги, щоб не загинути разом із Конфедерацією. Усі раби-негри повтікали з плантації, тож Скарлет виконувала найважчу роботу, щоб її родина не вмерла з голоду. Саме вона враз стала її головою, взявши відповідальність за усіх. Усі втрати та розчарування вона переносила сама, нікому не зізнаючись, що й її сили може бути недостатньо, щоб вижити у жорстокій новій дійсності. Її любов виявилася лише грою, дитячою забаганкою, яку вона вперто пестила в душі, бо й сама брала в ній сили. Після капітуляції Півдня Скарлет, нехтуючи суспільною думкою, робила все, щоб заплатити непомірні податки за батьківській дім. Її осуджували ті, хто віддав перевагу жити в злиднях та клясти долю, хвалячись своєю честю. І втративши насправді коханого чоловіка, вірну подругу Мелані, поховавши батьків, розпрощавшись з ілюзорним своїм коханням, вона каже собі, що не час плакати, бо так нічого не досягнеш і ніщо не врятуєш. Жива натура Скарлет, що відверто прагне всіх благ, на які заслуговує людина, сила її особистості, що дозволяє їй боротися та перемагати, викликають у мене щире захоплення.
Читаючи цей твір, ми переносимося у ХІХ століття, де проживаємо разом із квітучою, повною енергії, сили та завзяття жінкою сповнені драматизму події її життя.
Скарлет – дитина з багатої родини Півдня Сполучених Штатів. У дитинстві вона ніколи не знала, що таке голодувати або жити у злиднях. Атмосфера в родині була сповнена любові, теплих почуттів, повагою її членів один до одного. Її молоді роки – це нескінченне свято балів, вечірок та барбікю з численними шанувальниками. Найбільшою проблемою Скарлет було обрати сукню, в якій би вона б виглядала найбільш привабливою.
Усе змінила громадянська війна у Штатах. Увесь світ, до якого звикла Скарлет, світ, у який вона вірила, перетворився на попіл та важкі спогади. Місяці в Атланті в очікуванні атак ворога, все більше поганих звісток, усе менше їжі та надії, хвилювання за коханого чоловіка на фронті, його вагітна жінка, за якою довелося доглядати Скарлет… Далі – втеча з палаючого міста зі слабкою Мелані та її щойно народженим малюком, страх та паніка… Неабияка мужність, витримка та оптимізм потрібен, щоб винести все це на своїх плечах, заглядаючи в очі смерті, зуміти піти вперед, не обертаючись назад, назустріч новим перешкодам, щоб їх здолати.
Смерть матері – то найбільший удар для Скарлет, але вона витримала і його, бо зрозуміла, що неможна жити минулим. Треба збирати сили, щоб стати на ноги, щоб не загинути разом із Конфедерацією. Усі раби-негри повтікали з плантації, тож Скарлет виконувала найважчу роботу, щоб її родина не вмерла з голоду. Саме вона враз стала її головою, взявши відповідальність за усіх.
Усі втрати та розчарування вона переносила сама, нікому не зізнаючись, що й її сили може бути недостатньо, щоб вижити у жорстокій новій дійсності. Її любов виявилася лише грою, дитячою забаганкою, яку вона вперто пестила в душі, бо й сама брала в ній сили.
Після капітуляції Півдня Скарлет, нехтуючи суспільною думкою, робила все, щоб заплатити непомірні податки за батьківській дім. Її осуджували ті, хто віддав перевагу жити в злиднях та клясти долю, хвалячись своєю честю.
І втративши насправді коханого чоловіка, вірну подругу Мелані, поховавши батьків, розпрощавшись з ілюзорним своїм коханням, вона каже собі, що не час плакати, бо так нічого не досягнеш і ніщо не врятуєш.
Жива натура Скарлет, що відверто прагне всіх благ, на які заслуговує людина, сила її особистості, що дозволяє їй боротися та перемагати, викликають у мене щире захоплення.