Який із названих творів належить перу Т. Шевченка? *
" Не бував ти у наших краях! "
"Садок вишневий коло хати..."
"Блакить мою душу обвіяла..."
"Гаї шумлять..."
Який художній засіб Т. Шевченко застосував у заголовку поезії "За сонцем хмаронька пливе..."? *
порівняння
метафору
епітет
гіперболу
Яка пора року описана в поезії Т. Шевченка "Садок вишневий коло хати..."? *
зима
весна
літо
осінь
Основним художнім засобом у рядках вірша М. Рильського " Осінь-маляр із палітрою пишною..." Фарби рожеві, злотисті, червоні, Срібло-блакитне повітря... Ніжні осінні пісні тиходзвонні! є *
порівняння
метафора
епітети
гіпербола
Мов золото-покоління, Горит-тремтить ріка, як музика. - це рядки поезії *
П. Тичини «Гаї шумлять ...»
П. Тичини «Блакить мою душу обвіяла.»
Т. Шевченко "За сонцем хмаронька пливе"
М.Рильського «Дощ»
Уставте пропущене слово в рядку вірша "Блакить мою душу обвіяла" П. Тичини "Струмрк серед гаю як...". *
стрічечка
свічечка
квіточка
річечка
Який художній засіб використав П. Тичина у рядку "Щось мріє гай над річкою"? *
порівняння
гіперболу
персоніфікацію
епітет
Укажіть рядок, у якому всі слова можна використати для характеристики настрою поезії П. Тичини "Не бував у наших краях ! ". *
стриманість, спокій
жаль, смуток
байдужість, неуважність
життєрадісність, упевненість
Якій місцевості П. Тичина присвятив поезію "Не бував ти у наших краях!"? *
Київщині
Полтавщині
Чернігівщині
Черкащині
Оберіть правильне твердження. *
У своих поезіях П. Тичина описував тяжке дитинство.
За характером поезії П. Тичини досить стримані.
У вірші «Не бував ти у наших краях!» йдет про красу рідного краю.
У поетичних творах П. Тичина дуже рідко використовyє зорові образи, віддаючи перевагу слуховим.
Укажіть основнову тему твору «Лось» Є. Гуцала. *
уміння бачити красу природи
неповторність і багатство внутрішнього світу людини
протистояння добра і зла
любов до природи і турбота про неї
Лось із одноіменного оповідання Є. Гуцала вже потрапляв у смертельну небезпеку, коли *
провалився в болото
за ним у тайзі гналися вовки
потрапив у мисливську пастку
його поранив рогами інший лось
Знайдіть слово, що НЕ використовує Т. Шевченко у поезії «Садок вишневий коло хати» *
тополі
зіронька
соловейко
мати
Яким М. Рильський зображує дощ в однойменній поезії? *
веселим і життєрадісним
благодатним і довгожданним
сумним і задумливим
холодним і неприємним
Коли і де Т. Шевченко написав поезію «Садок вишневий коло хати ? *
1843 р., Україна, село Моринці
1847 р., Петербург, каземат Петропавлівської фортеці
1849 р., Казахстан, Кос-Арал
1861 р., Петербург
Установіть відповідність між тропом та поетичним рядком. *
«Цвіте над нею небо здоровенний ... « Tіні сплять і сонна яворина » « Спи, моя дитино золота, спи, моя трива карооке «Не бував ти у наших краях !. . «Маленька річечка вузенька, як долоня ..»
епітет
порівняння
метафора
персоніфікація
епітет
порівняння
метафора
персоніфікація
Установіть відповідність між образом, створеним П. Тичиною в поезіїi «Не бував ти у наших краях!», та тим, что він символізує. *
співуча, працелюбна нація сила духу, вітрівалiсть краса рідного краю мистецтво українського народу історична пам'ять
козацька могила
безкраї степи
люди, що не люблять, чи не вміють ридаті
люди, що не можуть без пісні й нивки зораті
козацька могила
безкраї степи
люди, що не люблять, чи не вміють ридаті
люди, що не можуть без пісні й нивки зораті
В рідному краї нам долі нема:
Бурі нас нищать, пригноблює тьма,
Студять морози...
Цвіт наш, красу нашу – гублять усе!
З півночі вітер з собою несе
Люті погрози.
Хто міг знати, що слова цього вірша за кілька десятиліть набудуть пророчого змісту? А втім, українська реальність тридцятих років XX століття перевершила всі, навіть найтрагічніші пророцтва.
Немає для поета нічого страшнішого, ніж опинитися на положенні підозрілого, а потім і ворога. Тому є багато прикладів. Коли за правління Йосифа Сталіна почалися переслідування за політичними мотивами, Миколі Вороному пригадали все. Адже поет за часів революції сумнівався в доцільності такого боротьби, вагався, потім емігрував до Польщі й кілька років перебував там. Крім того, твори Вороного аж ніяк не оспівували радість соціалістичного будівництва. Зрозуміло, що за сталінщини такій людині годі було сподіватися на спокійне життя. Миколу Вороного заарештували, а в жахливому 1938 році його життя трагічно обірвалося.
Микола Вороний щиро любив Україну-неньку, був справжнім патріотом, до того ж, талановитим патріотом. Не в останню чергу поета цікавила проблема історичної пам'яті. Ще в 1899 році Вороний написав зворушливу поему «Євшан-зілля» . У поемі йдеться про полоненого половця – ханського сина. Бранця як значну політичну фігуру оточили розкошами, і він почав забувати батьківщину. Половецький хан страждав від розлуки з сином. Щоб повернути юнака додому, він послав до нього старого віщуна. Ханське доручення виявилося дуже складним. Нічим не можна було пробудити заснулу пам'ять юнака: ні розповідь про сльози самотнього хана, ні половецькі пісні. Але віщун здогадався дати понюхати бранцеві зав'язане у вузлику степове зілля, що його було привезено з далекої батьківщини. І сталося диво: перед очима юнака постав «широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий» половецький степ... Ця зворушлива легенда розповідається в Іпатському літописі. Микола Вороний по-своєму інтерпретує давню легенду, переосмислюючи її в науку землякам-українцям. Звичайно, не про часи Київської Русі поема «Євшан-зілля», а про долю тогочасної України, де «славних предків правнуки погані» почали зневажати рідну мову та культуру. Справжній біль звучить в останній строфі поеми:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить –
Шлях у край свій повороту.
Микола Вороний узагальнює проблему історичної пам'яті, надаючи їй широкого масштабу. Поет доводить, що ця проблема вкупі з проявами патріотизму є актуальною для будь-якого народу. Тих, «котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали» , треба навернути на істинну путь.
Гірка доля народу, який втратив свою історичну пам'ять. І свої його цураються, і чужі ненавидять. А може статися й дещо гірше... У 1917 році Микола Вороний написав оптимістичний вірш «За Україну!» , сповнений нових надій та нових ілюзій, породжених Лютневою революцією:
Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон.
З під ярем,
І з тюрем.
Де був гніт,
Ми йдем на вольний світ!
Микола Вороний прагнув здійснення віковічної мрії українців про незалежність, але насправді Україні була уготована інша доля. Стали реальністю мрії інших людей. Реальністю стали й рядки давнього вірша Миколи Вороного, написані ще за царату:
Люду мій бідний, окрадений люду!
Що у твоїх я побачив очах,
То вже й до віку свого не забуду,
Де б я не був, всюди бачити буду –
Голод і жах!
Поезія Вороного після тривалої заборони нарешті знайшла свою аудиторію. У ній ми бачимо прагнення справжнього патріота побачити Україну щасливою і незалежною, яке вже за наших часів знаходить своє практичне втілення.